Розділ 15. Два свідки часу

(Спільний — вона і він)

Вони стояли на пагорбі над містом, де світанок розливався, як тепла ріка.

Місто дихало — машини, голоси, люди поспішали жити, а вони — стояли.
Два тихі спостерігачі, які нарешті навчилися не втручатись, а просто бути.

— Колись ти казала, що хочеш зрозуміти мене, — промовив він.

— І зрозуміла.

— І що ти бачиш тепер?

— Не диявола. Не тінь. Людину, яка навчилась любити.

— А я?

— Ти бачив у мені життя, яке не закінчується. А тепер бачиш мене — таку, яка просто є.

Він кивнув.
Його очі дивились у далечінь, але погляд був спокійний, не холодний.

Вони бачили, як змінювались епохи.
Як будувались міста, гинули імперії, як народжувались діти, і як хтось щоночі піднімав очі до неба з тими самими питаннями, які вони колись ставили одне одному.

— Люди не змінюються, — сказав він.

— Ні, — відповіла вона. — Але кожного разу вони люблять по-новому.

— І цього достатньо?

— Для світу — так.

Він усміхнувся.
Його усмішка була справжньою.
Без тіні, без гіркоти.
Як у того, хто прийняв усе.

Вони мандрували — не крізь простір, а крізь час.
Бачили середньовічні міста, пустелі, потім — майбутнє, яке дихало світлом і сталлю.
У кожному світі вони залишались самими собою, але світ змінював їх.

— Час не повторюється, — сказала вона.

— Але рими залишаються, — відповів він.

Одного разу вони сиділи у кав’ярні посеред мегаполісу з неоновими вогнями.
Люди проходили повз, ніхто не звертав на них уваги — і це було найкращим подарунком.

— Знаєш, — промовила вона, — я колись боялась, що вічність стане пасткою.

— А тепер?

— Тепер думаю, що це просто довга розмова.

Він усміхнувся.
— І ми ще не на середині.

Світ змінювався, а вони залишались двома свідками — не богами, не суддями, не героями.
Просто тими, хто бачив.
І в кожній зміні знаходив сенс жити ще трохи.

— Якщо колись я зникну, — сказала вона, — ти продовжиш дивитись?

— Так. Але не сам.

— Бо ти в мені?

— Бо ти — я.

І коли світ знову занурився у ніч, вони стояли поруч, мов два спокійні вогні, які не бояться згаснути, бо знають — щоразу після темряви приходить новий день.