Розділ 1. Коли життя не хоче закінчуватись

(Вона) 

Дощ почався за кілька секунд до удару. 

Спочатку - просто кілька крапель на скло, потім - темна завіса, крізь яку фарби зустрічних машин розтікалися, як кров у воді. 

Я встигла подумати лише одне: "Знову дощ." 

І більше нічого. 

Метал зім'явся, мов папір. 

Я не відчувала болю - тільки дивний, порожній звук у грудях. 

Щось гаряче торкнулося шиї, потім обличчя. Здається, я видихнула - і забула, як вдихати. 

Світ зупинився. 

Фари гасли повільно, наче вечірні зорі.

Люди бігли, кричали, але звуку не було.

Лише пульс. Глухий, важкий, впертий.

Моє тіло лежало, але серце все ще билось.

Так, ніби воно відмовлялось здатись.

Я бачила, як повз проходить чоловік у темному пальті.

Повільно, без поспіху.

Він не дивився на мене — просто зупинився поруч.

І чомусь я не злякалася.

Я спробувала ворухнутись. Не змогла.

Очі закрились самі. Але темряви не стало.

Навпаки — світло розплилося, як відблиск на воді.

Тиша була настільки щільною, що мені здалось — я можу її торкнутись.

І тоді я почула себе.

Не голос, не думку — просто себе.

“Я не хочу вмирати.”

Не тому, що страшно.

А тому, що… ще не все.

Ще так багато запахів, яких я не встигла запам’ятати.

Ще так багато людей, яких я не встигла пробачити.

Ще так багато речей, яких я не встигла сказати.

Я не просила порятунку.

Я просила часу.

Хоча б хвилину. Хоча б подих.

Дощ стікав по розбитому склу, ніби хтось плакав замість мене.

Мені здалося, що я чую власне серце, яке сперечається з чимось невидимим:

«Я ще не закінчила. Не зараз.»

Світ навколо став прозорим.

Люди бігали, торкались мого тіла, але я вже не була там.

Я дивилась на себе збоку — і вперше зрозуміла, що життя не хоче мене відпускати так само, як я не хочу відпускати його.

Потім усе стихло.

Навіть дощ.

Лише один звук залишився — повільний крок поруч.

І я почула голос.

Тихий, спокійний, наче він говорив не до мене, а просто в повітря: 

— Хочеш жити?

Я не відкрила очей.

Просто подумала: «Так.»

І навіть у тиші це слово прозвучало голосніше за грім.