Розділ 5

Приїхавши на зазначене місце я почав ще більше нервувати.

- Можливо варто перестати трястися? Здається, мене від дороги не нудило так як від тебе. Спокійно

Я глянув на неї і важко видихнувши вдихнув.

-Знаєш, я не на театральному вчуся. Брехати близьким друзям це іще гірше ніж твоїй мамі.

Дівчина посміхнулася і поклала свою руку на мою. Цей жест здався дивним і вона моментально забрала руку щойно я хотів це сказати.

-Ти знаєш, що цього вимагають обставини. Тому це по суті не рахується брехнею. 

Неподалік зупинилася іще машина і я зрозумів що Костя разом із Кароліною. Вони вийшли разом із машини і мої брови злетіли вгору.

-Здаєтєся, нам варто було подумати про костюми.

Мілана сказавши це також глянула на пару. Я хмикнув.

- Гаразд, можливо ми не так погано і виглядаємо. Пішли, а то чим довше я у цьому авто тим більше в мене наростає бажання втекти.

Дівчина посміхнулася і я помітив на її шоці ямочку. 

- В мене це бажання від моменту як ми вклали цю ідіотську угоду. Але...тепер немає куди тікати.

Я у відповідь кивнув і вийшов з авто, обійшовши його. Подав Мілані руку і почув як неподалік Костя присвиснув. Заблокувавши двері ми покрокувала до них.

- Міледі, ви випадково машиною не помилилися?

Костя був зараз більше схожим на Андрія. І я це серйозно. Мілана ж зупинилася щойно ми опинилися поруч і глянула на машину на котрій ми приїхали. Вона вдала задумливість

- Костя, ти зараз її злякав. - сказав я з прикритою підсмішкою.

Хлопець посміхнувся.

-Не думав що ти приїдеш з дівчиною. Тому я здивований.

Я хмикнув. Звісно, здивований.

-Костя, Кароліна це Мілана. -представив я друзям дівчину.

Вони потисли один одному руки а з Кароліною обійнялися.

-Приємно познайомитися. -сказала Мілана.

Раптом позаду я відчув чиюсь руку і зрозумів що це Андрій.

- Вечір в хату всім.

- Ми не в приміщенні. -наморщившись зауважила Мілана і глянула на хлопця.

- Це вислів такий, міледі.

Я посміхнувся побачивши як Мілана скривилася.

- Краще просто Міл, тобто Мілана. -сказала вона простягнувши руку.

- Андрій. Але міледі вам краще личить.

Коли всі перезнайомилися то стали говорити ні про що. Точніше, всі цікавилися нашим знайомством. Мої брови злетіли вгору коли Антон вийшов з авто разом із Аделіною. Вони були...наче з обкладинки. Я не встиг розгледіти вигляд Антона в будинку а зараз побачивши ці шрами, капелюшок та паличку не стримав здивованого знаку Костика. 

- Це хто?-прошепотіла мені на вухо Мілана.

- Моя сестра -сказав я також пошепки а тим часом пара вже наблизилася до нас

Я бачив здивований погляд сестри на Мілану але все ж більше здивував Нік і вчинок Аделіни. Або вона подорослішала або ж Нік не мало її розлютив. 

Все ж ми опинилися у залі де провівши разом з пів години роз'єдналися. 

-Тобі личить зелений. - я подав їй келих з шампанським котре розносив офіціант поміж людьми. 

Дівчина посміхнулася на щоці я знову помітив ямочку.

-Це комплімент?

А справді. Це комплімент? 

-Так, ти дуже красива. 

Я все ж сказав це вголос і дівчина знову посміхнулася. Ці ямочки гіпнотизують. До нас підійшов Сашко, мій друг із універу і провівши п'ять хвилин розиови, я зауважив що Мілані скучно Хоча вона і не натякала на це та її обличчя казало все само за себе.

- Мілана, дасте мені честь провести наступний танець з вами? - дівчина здивовано глянула на мене.

У приміщенні грала повільна мелодія, тому я скористався шансом хоча б на хвилину вивести дівчину у зону комфорту.  Вона відповіла легкою посмішкою і вклала свою руку у мою. 

Ми розвернулися один до одного обличчями, Саша уже кудись посіявся. Як і завжжди. Я взагалі дивувався як він моде бути мов вітер. То тут то вже на другому краї зали. Ми легко почали обертатися у темпі вальсу.

- Вмієш танцювати? - прошепотіла на вухо Мілана.

- Вибачте, пані балерино та я вас сильно розчарую своїми вміннями. Сину бізнесмена, котрий відвідує такі вечори частіше ніж сільські дискотеки, для вміння у танці вальсу не варто ходити до тренера.

Дівчина скривилася.

- Я і не помітила який ти самовпевнений.

Я підморгнув їй.

- Тепер маєш час щоб це побачити. Звикай.

Ми продовжили танець. Мілана дивилася кудись мені за спину.

- Твоя сесстра кудись поїхала із Антоном.

Я спохурнів і повернувся. Вони обоє виходили з приміщення.

- Він...цікавий. Як і його образ.

Я перевів погляд на Мілану котра дивилася уже на мене. 

- Я бачив його сьогодні вперше. Якщо бажаєш продовжити розмову про таємного хлопця моєї сестри, то...я не найкраща людина.

Мілана глянула на мене і схилила голову на бік. Вона вже хотіла щось сказати як позаду ми обоє почули голосю

- Міленія, невже ти...?

Дівчина у моїх руках ледь здригнулася. Ми щупинилися і я глянув за її спину на високого шатена.  Чомусь здалося, що Мілана не в радості від зустрічі.