Розділ 4

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

Ігор

Я вже одягнув свій піджак котрий був довершенням образу. Волосся красиво укладене за допомогою лаку, костюм рівний і тільки складки відокремлюються. Ідеально. Все ідеально. Я востаннє глянув на себе у дзеркалі після чого взяв телефон і ключі від машини котру нині батько люб'язно погодився віддати у мої руки. Спустившись на низ я отримав по стандарту компліменти від бабці, інколи її одержимість мною мене ж дратує. Після чого вже покрокував до виходу як почув легкий стукіт. Я відчинив двері і побачив на порозі блондина. Його костюм графа сказав все заміть себе.

-  Доброго дня. Я до Аделіни...

-  Так-так-так. Сестра ще збирається. Але можеш заходити. Нічого що я на ти?

-  Ні. Без проблем.-відповів він ступаючи в будинок.

Ми пройшли до вітальні.Мама одразу ж звела на мене здивований погляд.

-  Це до Аделіни. А я піду вже напевно.

-  Так, звичайно ж. -відповіла мені мама.

-  А ви сідайте. Що будете стояти? І до того ж мені треба знати з ким внуку відпускати.- одразу ж запалилася бабуля від чого я посміхнувся.

Все ж вийшов на двір і сів у батькову машину. По дорозі набрав Мілану.

- Я вже їду. Ти готова?

- Так, чекаю вдома. Поверх ти вже знаєш, а квартира 13.

- Добре.- сказав я посміхаючись.

Насправді після вчорашньої влазки до Міланиного вікна, ми домовилися про стосунки на два місяці. Цього часу повноцінно мало б бути вдосталь. А потім ми залишимося просто колишніми. Вже через 15 хвилин я був під під'їздом дівчини. По дорозі я заїхав у квітковий і придбав два букети троянд. Один для самої Мілани а інший її мамі. Тому витягши квіти я покрокував у підї'зд під пильні погляди тих самих стареньких котрі вже за хвилину розкажуть всьому будинку про мій приїзд. Плітки, штука страшна. В цьому я впевнений. Я піднявся сходами і зупинився перед квартирою номер 13. Кажуть, що це число від чорта. Не знаю, навіщо я про це зараз поумав. Попри те, що я маю сказати всього дві фрази і пробути тут від  сили 5 хвилин, я все одно нервував. Наче не по дівчину приїхав а на матч котрий вирішує долю країни. Все ж я підняв руку і подзвонив у дзвінок котрий висів з однієї сторони.  Почув як у квартирі зграла повільний уривок мелодії. Потім кроки, а тоді двері відкрилися і на мене дивилася висока світловолоса жінка. Я спочатку кліпав очима на неї, вона на мене, і напевно так було б іще довго якби я не згадав мету візиту.

- А Мілана тут живе? -спитав я.

- Так. Це моя донька. А ви хто?

-  Я Ігор. - хотів бовкнути ще щось але Мілана вийшла з одних із дверей.

-  Мам це до мене. Що ти на порозі його тримаєш? Хто мені все дитинство про манери говорив? - сказала вона а я ж дякува богам що вона вийшла.

Дівчина якраз стала біля тумби з взуттям і витягла звідти якісь туфлі  чи то босоніжки на шпильці.

-  Ой, дійсно. Заходьте. А то якось в дверях стоїмо. Некрасиво з моєї сторони. Я просто здивувалася і розгубилася трішки.

-  Нічого страшного.- сказав я.

-  Ой, а це вам. - простягнув я жінці квіти.

-  Мені?- спитала вона здивовано.

Я кивнув у знак згоди. Не думав що наша угода включає обман наших матерів. Хоча це логічно.Мілана впоралася з своїми защібками і вже випросталася.

- А це тобі. - простягнув я їй квіти.

- Дякую.- сказала вона приймаючи квіти і мило посміхаючись.

А тоді потягнулася і я зрозумів натяк щодо обійм. Ми зблизилися і вона прошепотіла на вухо.

- Розслабся. Ти надто нервовий. 

- Можливо чаю, Ігор. Я доречі Віталіна Олександрівна.

- Приємно познайомитися. - відказав я.

- Мам, ми напевно уже підемо. Все ж на бал не можна спізнюватися. Пунктуальність на першому місці. Поставиш будь ласка мої квіти у вазу щоб я їх з собою не носила.- вирішила все розгладити Мілана.

Віталіна Олександрівна забрала її букет і ми попрощавшись вийшли на сходовий майданчик і почали сходити сходами.

- Хух. Я думав що не виживу. - сказав я.

- Тобто?Моя мама не кусається.-відповіла вона а я глянув на неї і побачив посмішку на вустах.

- Слухай, я не майстер брехати чужим людям. Я нервую одразу.

- Ой, невже ти такий святий? Чому я так не думаю? Впевнена що всі хлопці майстри у недоговорюванні правди. А це рахується брехнею.

- Ой, не всі оддного сорту. Знаєш таке?