Розділ 1

Ігор

Після тренування ми з Ніком вирішили піти по каву. В черзі довелося довго стояти але все ж коли напій був у наших руках, ми сіли за столик. Якась барашня навпроти весело щось обговорювала.

-Мені здається, чи ми вже старіємо.-сказав я другу.

Нік, він зявився нізвідки але зараз став для мене як колегою на полі так і порадником, другом і прикладом одночасно. Попри наш однаковий вік мені здається що я можу в нього ще багато чого навчитися.

-З чого ти це взяв?Невже почав як дід старий на все бурчати?-спитав він посміхаючись.

-Та, он навіть діти якісь сміються а я як старий хочу їх насварити за голосне поводження.Хоча колись такий же був.-відповів я.

-Ти просто не в настрої нині.Надто серйозний, доречі чому?Зазвичай ти веселіший.

-Та...я через цей бал що завтра. Доречі, Аделіна тебе відшила, одже ти будеш сам?

-Ні. Я вже знайшов собі іншу подружку.Не менш красиву. Хоча твоя сестра...красива.

Я посміхнувся.

-Вона горда.Вперта, як і я в принципі.Тільки  от чомусь вона має з ким завтра іти а я сам.Походу буду дома сидіти.

-Ну, якщо щось то в тебе завжди є фанатки.А їх думаю не мало.

-Я не хочу фанаток.Це інше.-відказав я.

Нік знизив плечима.Ми допили свою каву і Нік пішов до квартири в котрій жив недалеко звідси а я ж пішов на автобусну зупинку. І де мені знайти ту дівчину?Там я швидко заскочив у повний автобус і так як було вільне місце то сів на нього.Їхати було десять хвилин тому я просто дивився у вікно.На наступній зупинці автобус знову зупинився і я побачив як ввійшла якась дівчина.На її плечах був рюкзак, а судячи з вигляду я зрозумів що вона також з якоїсь треніровки.На вікно впали перші краплі.Ну, добре що я додумався парасолю взяти.

Дівчина зайшла і стала недалеко від мене.Я ж як джентельмен встав і хотів запропонувати їй місце як автобус різко пригальмував від несподіванки я схопився за поручні крісла а дівчина почала падати і  я іншою рукою схопив її рятуючи від падіння об землю. Пасажири почали висловлювати свою невдоволеність, якщо легко сказати. а сам водій відповів

-Ну я ж не винен.Понакупляють прав а їздити не вміють !

Схоже, його просто хтось обігнав.Неочікувано.

-Дякую.-сказала дівчина дивлячись на мене своїми карими очима.

-Сідайте.-сказав я вказуючи на місце біля вікна.

Вона посміхнулася і сіла.Я ж залишився стояти вже міцно тримаючись за поручні.

-Давайте я сумку вашу хоча б потримаю.-сказала незнайомка.

Я вдячно посміхнувся і дав дівчині сумку котру вона поставила на свої коліна.

-Доречі, як вас звати?-спитався я.-Ніколи раніше не бачив.

-Я новенька.Переїхала нещодавно.А ви тут всіх знаєте?-здивувалася вона.

-Запитання на запитання.-посміхнувся я.-Я кожного вечора їду цим автобусом з стадіону.Зазвичай люди одні й ті ж.А вас ніколи не бачив.

-Ой, давай на ти. Бо це викання мені не подобається.Здається що я років на 10 старша. І даю відповідь на ваше запитання. Я Мілана.А ви?

-Ігор. І чим ти займаєшся?-спитав я.

-Я танцівниця. Балерина.А ви?Або стоп, я вгадаю.-сказала вона і задумливо примружила очі.-Боксер?

Я заперечливо похитав головою.

-Тоді плавання.

Я заперечливо похитав головою.

-Баскетбол або волейбол?-спитала вона здивовано.

-Ні, але вже ближче.І невже я схожий на баскетболіста?Або ж боксера.

-Ну в тебе плечі широкі, підтягнута фігура, мускули...Господи.-вона закрила очі руками.

-Цікаво, знайомі тільки декілька хвидин а вже все примітила.-засміявся я.

Дівчина подивилася в вікно і почала підніматися.

-Я вже тут маю виходити.-сказала вона.

-Я проведу.-не розумію звідки в мене ці думки.

-Але ж...взагалі я не проти але ж тобі потім додому як?Пішки?

-Не хвилюйся.Всього декілька кілометрів.Як рукою подати.

Вона посміхнулася.Автобус зупинився і ми обоє вийшли. Я розпустив свою парасолю і Мілана взяла мене під руку.

-Отже, ти футболіст?-спитала вона.

-Так.-сказав я кивнувши головою.

-Та ну.Серйозно?

-Невже я аж настільки не схожий на футболістів?

-Ну, я не знаю як вони виглядають, тому не можу сказати...

Нашу розмову перервав телефоний дзвінок.

-Вибач.-сказала Мілана і підняла вхідний дзвінок.-Так мамо, я вже майже вдома. Ну мам, не починай будь ласка. Вдома поговоримо.-сказала вона після чого повернулася назад до мене.

-Проблеми з батьками?-спитав я плсміхаючись.

-Та...завтра у вас бал має бути.А мама бідкається що мені варто піти.І хоче щоб я хлопця знайшла.А кого я можу знайти в балетному?Там хлопців немає.

-Ха. В мене те саме.Завжди з сестрою ходив а вона цього року хлопця знайшла.От я і лишився сам.

-Ми прийшли.-сказала дівчина.

Я підняв погляд і помітив підїзд.

-Може обміняємося номерами телефону?Знаю, надто староможно.-сказав я.

-Чому ж?Мені ідея подобається.Можливо ми обоє старомодні-сказала вона знизуючи плечима.

.