Глава 4

З колишньою дружиною в Сергія збереглися доволі теплі стосунки, хоча спільних дітей вони і не мали. Ірина час від часу телефонувала колишньому чоловіку аби дізнатися, як він себе почуває після госпіталя. А він так само цікавився чи не потребує вона часом його допомоги на новому місці після переїзду. Ірина вже кілька років жила в приватному будинку, а тому роботи біля нього було хоч відбавляй.

Колишню Сергій побачив ще здаля. Вона рвала яблука з самої верхівки дерева, стоячи на спертій до його стовбура драбині. Що загрожує життю Ірини він збагнув одразу. Драбина хиталася та совалася по землі так, що здавалося от–от перекрутиться або взагалі впаде. Чоловік стрімголов побіг через дорогу аби не запізнитися на допомогу. Встиг він дійсно вчасно. Драбина вже майже летіла в повітрі, коли він вчепився в неї обома руками.

– Дякую! – долинув до нього згори знайомий голос. Сергій аж стрепенувся. Виявилося, що він обізнався. На драбині стояла не Ірина, а її донька від першого шлюбу Оля.

– А де мама? – стурбовано запитав Сергій продовжуючи тримати хитку драбину по якій вже спускалася дівчина.

– Мама поїхала на роботу. Її попросила напарниця підмінити в нічну зміну. Щось в неї сталося.

– Дзвони нехай повертається додому! – вигукнув Сергій. – Це життєво важливо!

– Що сталося? – розгубилася Оля.

– Довго пояснювати. Просто скажи, щоб негайно поверталася. Вигадай щось.

– Добре, – Оля виглядала стурбованою, але не довіряти дядьку Сергію вона підстав не мала. Хіба раз він вже рятував життя їй, і не лише їй.

– Мамо, мені щось зле. Приїдь будь ласка.

У Сергія в кишені завібрував телефон. "Мінус 3, Чудово! Залишилось зовсім трохи, але й час не чекає."