Розділ 1

— Ведано!

Демид укотре ляснув кулаком об стіл, а той бідний, затремтів. Усі боялися, поки я мовчки сиділа на стільці, котрий готовий був утекти подалі від розгніваного чоловіка. Мокрі волосся та одяг прилипали до мене, немов теж воліли сховатися.

— Що ти вчинила? — вирячив сірі очі Демид, схилившись наді мною.

— Завдання виконувала, — як очевидне стверджувала я, споглядаючи за зморшкуватим лицем Демида Катрана, котре поволі червоніло з люті.

— Це був гармидер, — перевернув на свій лад мої слова.

Я стенула плечима, не знаходячи сенсу пояснювати. Йому й так відомо. Точніше все місто знає, як ганебно Ведана Марена провалила місію. І як жалюгідно впала до моря, а потім витягали з іншого берега.

Ватажок потер перенісся, немов він саме повчав малу донечку, яка потрапила в страшну халепу. На жаль, у мені й досі бачили дівча, що не спроможне на щось більше, аніж маленькі крадіжки. У нас ширяють цілі відділи на масштабні грабування й навіть убивства, а мене тримають і водять за ручку до маєтків. Я стільки разів влаштовувала сварки на базі цього, та щоразу Катран махав рукою, немов надокучливу муху відганяв.

— Брауде тебе бачила? — утім його роздратування згасало, поступаючись інтересу.

Знаючи, що зараз гнів повернеться до чоловіка, я трохи пововтузилася на досить незручному стільці. Хто взагалі придбав їх? Геть неправильні.

Гострий зір, на жаль, попри старкуватість зауважили мою поведінку. Катран добре знав риси кожного підопічного. Можливо, вивчав їх заздалегідь або ж чіпляв людей, котрі стежили б. Одначе це стільки клопоту, що я охоче повірю в те, що він здатний зазирнути в душу й прочитати людину, як розгорнуту книгу. Надто вже у нього прискіпливі очі. Навіть зараз він витріщався, проникаючи аж до самого єства душі. Від цього не по собі ставало, та я зіщулювалася.

— Води наковталася? Я думав, Злат витрусив її повністю з тебе, — із легким натяком на насмішку буркнув, запалюючи люльку.

Сизий дим потягнувся до мене, забиваючи ніздрі дурманим ароматом материнки. Очі засльозилисяч, тож довелося витерти їх перев’язоною долонею. Демид не зважав, продовжував палити й надалі, зітхаючи з такою насолодою, мов портовий кіт, що зумів викрасти найсмачнішу рибину. І нині облизувався, коли згриз усе до останньої кістки.

— Покликати Мар’яна? — здійняв густу брову Демид.

Стариган прекрасно знав, який цей Мар’ян. Вистачить лише його присутності, щоби впасти на коліна й молити пощади. Здоровий, лисий чолов’яга одразу зринув у думках у супроводі хрусту кісток його опонентів, які насмілювалися покоситися на нього. Не хотілося б опинитися в обіймах дужого Мар’яна.

— Ні! — поквапилася відповісти, поки Демид тягнув люльку до вуст.

Рука завмерла, а очі перескочили на мене. Скільки не забирай, а зверхності він ніколи не позбудеться. Навіть Мар’яна, котрий на цілих дві голови вищий, він применшує до розміру кузьки. Мені б повчитися такому; дістати до такої високої самооцінки.

— Тоді слухаю уважно, Ведо, — поважно закурив, видихаючи дим.

— Бачила мене тільки Рахель і кілька її посіпак, — бовкнула, знаючи, що Демид сповіщений заздалегідь. Він просто очікував цих слів із моїх вуст.

Іноді виникало відчуття, що його очі та вуха абсолютно на кожному кроці, попри те, що він щодня сидить на одному місці, у цьому кабінеті, пропаленим тютюном. Хоча, здається, я знаю одні такі очі.

Двері розчахнулися, впускаючи спочатку пишні груди, а вже тоді — Анісію.

— Анфісо, риби сьогодні не дають, — я не втратила можливості поглузувати.

Анісія звела підфарбовані й тонкі брови на мене, гмикнула й задерла підборіддя.

— А ми рибою не торгуємо, — відрубала жінка, налаштована на перепалку. — Поки ти відгрібала від псів, я принесла ціннішу здобич Демиду Катрану.

Анісія поклала маленький згорток, на який Демид не одразу звернув увагу. Йому було цікавіше розглядати корсет Анісії, який щодня був із різним візерунком. Цього разу там яскраві маки у контрасті з чорним тлом, на якому де-не-де вимальовувалися темно-зелені пелюстки. Коли жінка відсахнулася, аби піти, тоді вже Демид забрав знахідку. Розгорнув хустинку — і очі миттю розширилися. Я витягнула шию, зауважуючи блиск золота. Дорогоцінний годинник капітана судна “Сонце”. Впізнати його не важко, адже чолов’яга постійно вихвалявся дорогим подарунком на весілля, яке повністю покрила багатійка з родини Вовків.

Я відкинулася на спинку стільця, той скрипнув. Закотивши очі, впилася ними у Анісію. Пишногруда впіймала мій погляд, поправила корсет, зайвий раз дозволяючи мені позаздрити її красі. Вона демонстративно оглянула мене з голови до ніг, точно розмірковуючи удар під дих гострими слівцями. Я приготувала щит, зціплюючи зуби.

— Дивлюсь на тебе, Вед, і думаю: ти сива від народження чи від гри в квача з псами?

От…

Я прикусила язик, щоби не привабити більше проблем від Анісії. Хоча ми й так не ладнали через різні методи в подоланні власних цілей: я — грубими засобами, коли ж вона діяла делікатно, м’яко та хитро. Саме звідти пішло її прізвисько Анфіси — хитра, як кішка. Одна з підопічних Катрана мала тваринку на таке ім’я, тому я швидко поєднала й зробила клеймо на Анісії. Сам же Демид кликав її красунею, крихіткою, але не на ім’я. Старіє чоловік: пам’ять жахлива. Зате про мене не забуває.

— Це ознака того, що я ризикую життям, поки ти замилюєш очі іншим.

— Принаймні, я приходжу ціла та неушкоджена. А ще непогано милю очі, — жінка підмигнула мені, нагадуючи за характер її праці.

Я подарувала Анфісі байдужий погляд, поки всередині палахкотіло роздратування. Натомість отримала у свою адресу уїдливу посмішку, опісля Анісія вже звернула очі до Демида.

— Красуня, — обізвався чоловік, палко розглядаючи кишеньковий годинник. — Тобі, Ведо, необхідно повчитися такому.

— Я не лягатиму до чоловіків заради прикрас, — отетеріла я від пропозиції.

— Виправлю тебе, — Анісія здійняла маленький вказівний пальчик і продовжила: — Я не лягаю до них, а тільки зва…