Оповідка

- Я приємно здивований, крихітко! – промовив насмішкувато мій щедрий гонорар. - Ти мене вразила! Справді.

На диво, балакуче замовлення дісталося цього разу. Мене про цю неприємність не попереджали. Досадно! Але не сильно страшно – здеру з замовників більшу плату. А тоді прощавай це кляте агентство і привіт воля!

- Мушу визнати, вперше мене викрадає жінка і вперше це комусь взагалі вдається! – здається, зі щирим захватом укотре промовив чоловік.

Я б на його місці з кайданами на руках та антимагічним ошийником на шиї мовчала, як мертва муха. Найманці всякі бувають: це я надто добра, а от інші за набридливе базікання і язика позбавити можуть.

- Ти говорити взагалі вмієш? Якщо ні, я знаю мову жестів, тільки звільни руки…

- Твій рот хоч колись затикається? – гаркнула розлючено.

- Оу! Який голосок! Отже, ти таки нормальна.

Я звела очі до лоба й важко зітхнула. Де ці демонські виродки? Я вже годину витрачаю своє небезмежне терпіння на цього галасливого індивіда. Адже ж домовлялися: доба на виконання, о десятій зустріч в катакомбах. Уже одинадцята, а я досі тут, замість того, щоби бути на півдорозі до Мізерісу. Його блакитні води й солодко-кислий запах цитрусових мені вже кілька місяців сняться. Та все це так і залишиться простим сном, якщо я згаю тут ще бодай чверть години.

У мене часу лише до півночі. Далі Серкан дізнається, що я взяла замовлення без його відома, здогадається про мої плани і безумовно вб’є мене, щойно знайде. А він знайде, в цьому нема сумнівів. Завжди знаходив тих, хто порушував обітницю і, на свій страх і ризик, покидав справу. Найманець один раз – найманець назавжди. В цій справі не існує бувалих, є лише живі та мертві.

- Знову мовчиш? – відірвав мене від роздумів полонений. - Хто тебе найняв? І скільки за мене платять?

- П’ять тисяч золотих, – відповіла я глухо, хоча, швидше, нагадала самій собі, заради чого ризикую життям.

Цих грошей цілком вистачить на невеличкий будиночок у найвіддаленішому куточку Мізерісу. Нові документи я вже зробила, а з іншим якось розберуся.

- Йой! Чому так мало? І ти заради цих нещасних копійок пішла на політичну зраду?

У мене з горла вирвався кашель.

- Копійок? – перепитала вражено. - Мені за пів життя цього не заробити.

- Невже найманці настільки бідні люди? – недовірливо зіщулився незнайомець.

- Не всі, – хитнула головою.

- Але ти до цих «не всіх» точно не належиш, інакше не стала би за такий мізер чинити замах на життя представника політичної делегації Мізерісу, – гнівно захрипів… виходить, справжній дракон. Адже саме ці істоти переважно населяють південне царство. І саме вони обіймають важливі політичні посади.

О, боги! У що я вляпалась?!

- Бачу по обличчю, що починаєш усвідомлювати масштаби катастрофи, в яку втрапила, – вдоволено заусміхався той.

А я тим часом спробувала прийти в норму. Взяти замовлення наосліп і без інформаційної розвідки було помилкою. Але за відсутності інших варіантів довелося ризикнути. Таки поза Конторою подібна щедрість – нечувана рідкість і неабияка зухвалість. Проте я розумію цих бісів: Серкан надто вимогливий, хоч і виправдано, й за це завдання стягнув би всі п’ятдесят тисяч. А тут їм під руки дуже доречно підвернулася я: майбутня відчайдушна біженка, найманка з дитячих років, тепер засліплена бажанням почати нове життя. От і зекономили. Я, хоч і достатньо досвідчена, проте в цьому випадку порушила всі можливі правила: дали фото, сказали схопити, пообіцяла заплатити – і на тому дякую.

Дурепа!

Адже ж мусила вимагати часткову передплату, повинна була заздалегідь вивчити особисту інформацію жертви, відразу обговорити запасний план дій… А що натомість?

Пахне розводняком.

- То може тепер відпустиш мене?

- Ні, – рішуче.

- Не вірю, що ти настільки дурна! – зітхнув той, не підозрюючи, що кілька секунд тому я й сама це визнала. - Мене знайдуть. Це лише питання часу. Тоді тобі світитиме привселюдна страта.

- Ти – мій останній квиточок на волю. Сподіваюся, по тебе прийдуть після закінчення моєї угоди. Якщо ж це все-таки станеться раніше, що ж, страта – краще, ніж бути спійманою Серканом, – всміхнулась я сумно.

Часто цей чоловік зі зрадниками творив настільки страшні речі, що божевільні крики тих бідолах мені досі чуються у темних закутках. Він не вбиває швидко – він довго катує, карає за порушення присяги, смакуючи кожен болючий крик, як солодкий нектар.

Я зайшла надто далеко. Для мене вже не існує шляху відступу. Варіантів усього три: або ці кляті демони з’являються й віддають мені плату – тоді в мене ще є шанс врятуватися; або не з’являються, і по мене приходить Серкан, чого я боюся понад усе; або ж нас знаходять імперські вартові й тоді, як уже було згадано, на мене чекає привселюдна страта. Не сильно приємні перспективи. І з кожною хвилиною збільшується ймовірність зазнати одного саме із двох останніх результатів ситуації.

- Не знаю, хто такий Серкан та, обіцяю, якщо звільниш мене, я забезпечу тобі захист від нього і вручу винагороду вчетверо більшу. Уклади зі мною нову угоду.

Я сумно всміхнулася й ні на мить не повірила.

- Обіцяю дати криваву клятву, якщо позбавиш мене цих кайданів, – продовжував дракон.

А ось це вже схоже на серйозну розмову.

Закусила губу в роздумах.

- Те, чим ти накачала мене, позбавило мого дракона сил. Я не зможу завдати тобі шкоди, навіть якщо наважуся спробувати. Сама ж це розумієш, – уміння переконувати в цього індивіда точно у списку великих талантів.

Або ж я достатньо наївна, щоб повірити в його слова. Зрештою, втрачати мені нічого. Або смерть, або примарний шанс на волю.

Поглянула на наручний годинник і жахнулася. Половина. Я втратила більше часу, ніж думала. Ну що ж, пан або пропав!

- Згода! – погодилась я й кинулася позбавляти полоненого ланцюгів.

- Вони повинні бути там, далі по коридору… – почула я знайомий голос свого замовника.