5

Елані лежав ледь живий. Зард здавалося, він не дихає, блідий, змарнілий. Він нагадував примару. І це називається одужує? Сама Зард сказала би, що хлопець помирає, а не іде на поправку.

— Коли він приблизно прийде до тями?

— Не знаю, цілитель, що ним займається, не каже — байдуже потисла плечима медсестра.

Візардель відпустила руку Елані і вийшла з палати.

***

Дівчина ішла вулицею. Біля неї не лишилося нікого. Батько вічно зайнятий, Адвайллен зник невість куди, Нізі плювати, Квіт узагалі втрачений на довгий час, Елані напів мертвий. Але це не означає, що треба опустити руки і віддатися течії. Зард завжди кудись гребла, хоч зазвичай діставалася лише бистроводдя або застоїв життя.

Потім всі дні були як один, збір інформації про Медузу, робота над кораблем, пошук потенційного житла і запасного варіанту роботи. Звучить не дуже важко, але часу займало купу. Візардель вставала з сонцем і безсило падала вже майже опівночі. Самопочуття погіршувалось, дівчина заганяла себе, строки нависали над нею мовчазним сторожем.

— Я не знаю, як бути, я не втигаю все зробити, я кинула пошук дому, майже не шукаю нічого про Медуз, але я все одно не втигаю закінчити цей нарис, немає ідей, вже третій проект, і все акулі в пащу.

Дівчина стискала руку Елані. Хлопець так і не отямився, хоч і пройшло майже три тижні. На очі Зард наверталися пекучі сльози. Вона глибоко видихнула, стисла вільну руку в кулак і замружилась. Вона все краще справлялася з емоційними бурями, але зараз втриматись було неможливо, апатія притискала її до підлоги, тисла на плечі, спирала горло і груди, не даючи дихати, хотілося забитись у куток, розридатись, і чекати поки хтось простягне руку допомоги. Та зараз у неї не було можливості зробити це, зараз вона одна і нема на кого покластися.

Через пів години вона вже знову крипіла над своїм проектом, корабель мав бути швидкий і стійкий, а також відповідати вимогам експедиції. Зард намагалася включити можливість спостерігати за підводним світом, але не сильно підкосити міць корпусу. І бажано було якось реалізувати вихід під воду, але при цьому не затопити корабель. За основу Зард взяла свій "крилатий корабель" і корпус від корабля який розробила для жильців Просторих Заплав на сході, великих затоплених площ не дуже глибоких і з чистою водою, вона пробула там не довго, але це вразило її до глибини душі. Корпус підходив для довгих подорожей, та підлягав модернізації для "підводної" палуби, над якою дівчина і крипіла.

Зард так і заснула на стільці. Під ранок в неї затерпли руки, що навіть взяти грифель було випробуванням. Дівчина як могла підправила деякі деталі і підвелась, витягуючись струною. У маленькому кабінеті, в якому дівчина і працювала, вона і без того майже торкалася головою стелі, але тут було тихо, через що Зард й обрала саме це приміщення.

Дівчина ішла коридором, у неї гула голова, тримати себе в руках ставало все складніше з кожним днем. Останнім часом їй іноді здавалось, що вона непритомніє, темніло перед очима і починали підкошуватись ноги. Усе таки вона загнала себе на межу. Нарис корабля вона майже закінчила, але це не значило, що сьогодні вільний день. Треба обрати матеріали, підготувати звіт, а у неї на все про все два дні, вже післязавтра усе має бути готовим до вечора.

Дівчина заварила чай і пішла до саду. Але на сходах за дверима дівчина осіла поряд з перилами. Зард відчула, як закладає вуха картинка перед очима стрімко зникала. "Дихай, спокійно, вдих, видих" ноги пронизало пекучим болем. Розлила напій і обпеклася. Дівчина намагалась підвестись, але безрезультатно.

— Кагассе, севас кайка хара

Залунали слова на невідомій Візардель мові. Хтось підняв її на руки і відтягнув в тінь, потім поклав щось вологе на лоба. Темрява відступила від очей. Перед Зард сидів навприсядки той самий зеленоокий хлопець, блідий і не на жарт переляканий.

— Хара! Мене відправляють спитати про просування твого проекту, а виявляється, що готові не нариси, а у тебе психічна хвороба! Хеггхе!

— Ти.. як ти..

У Зард усе ще паморочилось в голові.

— Уффф... Мене за це точно випруть. Ти виглядаєш так, наче спала раз на тиждень. І ні разу не глянула в дзеркало. Ну не можна так себе загоняти!

— Але.. принанні я встигла.. закінчити нариси.

— Узагалі, у нас був архітектор, який мав би допомогти тобі з закінченням, але зараз вже немає сенсу.