2

Соціальна ясні промені вибилися з-за хмар, м'яке світло залило стежку по якій ішли Зард, Елані і Ніза. Міста ще не було видно за густими деревами, що вкривали майже весь острів. Проте змерзлі і втомлені, вони зовсім не з цікавились видами острова.

— Скільки ще? — ледве поолепетала Зард — Ноги зараз відваляться...

— Трохи ще, скоро прийдемо...

— Елані, ти це кажеш вже впродовж кількох годин... — Ніза зупинилась.

— Я серйозно, ще зовсім трохи, нужбо, ми скоро прийдемо.

Але як тільки вони відійшли на кілька ярдів, Зард відчула захват на своїй шиї і їй до носа приклали смердючу ватку.

***

Худорлява дівчина з густими чорними кучерями обм'якла в руках у Касседа. Вона здалася міцному хлопцеві невагомою. Поряд так само повідключались фігуриста вілеранка і русявий хлопець на руках у кремезного темноволосого Танго і доволі схожого на першого Шифи.

— Воно мене вкусило — поскаржився темноволосий, струснувши русявого, зв'язав йому руки і закинув на плече.

— Ще ніколи мені таких милих дам не траплялося — вторив йому трохи світліший брат поплескавши вілеранку, яку тримав на руках, по боку — А ти, рудий, що скажеш про цю здобич?

— Мені їх трохи шкода, ішли настільки втомлені і тут таке.

Шифа закотив очі і пішов у ліс слідом за Танго. Кассед зітхнув і послідував за ними.

***

Від першогї особи, Візардель

Голова гула, кінцівки не слухались, а перед очима стояла темрява. "Де Елані і Ніза? Де ми? Нас викрали? Хто і навіщо?" В голові стрибали безліч питань, але на жодне з них не було відповіді. Я намагалася привести думки до ладу, але виходило з рук геть погано.

Єдине, що я могла сказати напевне, ми в приміщенні, тут вогко і холодно. Збоку почувся тихенький стогін, він і привів мене до тями.

В очах прояснилося. Я навіть змогла сісти. Поряд лежали і Ніза і русявий, ще непритомні. Ми в маленькій камері, схожій на тюремну, майже нічого немає, лише сніп сіна і все. Це точно не тюремна камера, ми нічого не зробили, то де ж це? В голові майнув жахливий здогад, від якого по спині пробіг холод. Морський дракон! Тільки не це! Але плями засохлої крові підтверджували мої здогади. Елані казав щось, про багатого графа, що має тут маєток, отже, ми на арені, в володіннях цього графа. Хай би тому графу зад ламінарією поріс!

На тремтячих ногах я спромоглася встати, стелі невисокі, довгий коридор з купою камер по обидва боки, камери не освітлені, лише коридор, тому не видно, хто там. Я підійшла до решітки, в кінці коридору видно сходи. Двері важкі і там за ними скоріш за все арена і купа стражників, діло гнило. Втекти буде складно. Що ж робити? Я вчепилася пальцями собі в волосся. Чому ж я вродилася м'якотілим молюском.. до очей вже підступили сльози. Жодного контролю емоцій, ледь що, одразу крики, плачі, істерики. І немає нікого, хто б зрозумів і заспокоїв. Всі ставляться як до безмозкої медузи.

Я зробила кілька кіл по камері, знову підійшла до граток, невилримала і з розмаху вгатила у стіну кулаком, біль привів до тями, по кулаку потекла кров з розбитих кістяшок.

— О, бачу нові вже приходять до тями — до решітки камери навпроти підійшов невисокий чоловік середнього віку, сутулий з ріденьким волоссям.