1

Зард і Елані зайшли в каюту. Ніза вичесувала волосся.

— О, повернулися наші пияки.

— Дуже смішно — Зард сіла на ліжко, сонно потягуючись.

— Щось корабель хилиться... — Елані стривожено озирнувся, а у наступну мить судно здригнулось, усі троє впали на підлогу.

Вони вибігли на палубу, усі метушились, кричали, волали. Не кажучи ні слова Елані схопив Зард і Нізу за руки і потягнув до човнів.

Обоє не встигли заперечити, він заштовхав їх у човен.

— Бовдур...

— Тут човнів на всю команду і ще один запасний — хлопець швидко забрався в човен і одним рухом зірвав мотузку — Ми в запасному, ти що, думала, що я вас відправлю самих? Це не до мене. У нас тут встановлені групи, неофіціально, але все ж, я впевнений, що і тікатимуть групами. Ні по нас, ні по запасний ковен ніхто не схопиться, були та й загули.

— Але ж ти цілитель, вкуси тебе баракуда! Ти лишаєш команду без лікаря!

— Та тут п'ятеро мінімум на лікаря ішли! Але через фізичну силу вимагають особливого запрошення! Я тут, тому що довелося тікати з країни! І щоб допомогти постраждалим від війни — він наліг на весла.

Зард узяла вільну пару весел, допомагаючи Елані. Питання вирішила відкласти на потім.

Навколо бушували хвилі, дівчина обернулась, два кораблі зіткнулись, що спричинило пробоїну, до того ж корабель на якому вони пливли намагався вивернути і в результаті удар прийшовся не ніс в ніс, а ніс в борт, другий корабель усе ще був на плаву.

***

Вони гребли вже кілька годин, через постійну зливу було важко зрозуміти скільки саме, хотілося пити, але Елані увесь час запевняв, що скоро вони причалять. І от, на обрії з'явились кілька чорних смужок, острови.

"Ще трохи, ще трохи" повторювала Візардель, раз у раз налягаючи на весла, стогнучи від болю в руках. Елані був не в кращому стані. Смужки росли, набуваючи чіткіших обрисів, вже навіть стало видно дерева і прибережні скелі. Сили її покидали в один момент весла мало не випали з рук. Дівчина розуміла, що Елані не зможе догребсти до берега самотужки, якби він був один, як завжди і очікував, то зміг би, але не з ще двома пасажирами. До скель лишало десь сорок ярдів, біля берега хвилі стали ще сильнішими, човен був готовий перевернутись, що і сталося. Човен став догори дном, перевернути його назад було неможливо.

Утрьох на останніх силах вони пливли  до скель. Зард раділа, що не змусила Нізу гребти веслами, та і без того не була дуже хорошим плавцем, якби дівчина була втомлена, то навряд чи Зард або Елані змогли би дотягти її до берега. Після довгого перебування у холодній воді здавалося, все тіло відніміє. Елані вибрався на камінь, подаючи Нізі руку.

Несподівано накотила хвиля, накривши Зард повністю, дівчина вдарилась головою об камінь, на мить в очах потемніло і вона пішла під воду. Через товщу води вона побачила невиразні обриси людини, через біль вона схопила воду родом, намагаючись вдихнути...

"От і все..." Їй раптом стало тепло, здалося, що вдихнула повітря, навіть через темну воду вона чітко побачила стриможеного Елані. Хлопець схопив її за сорочку і витягнув з води. Візардель підняла голову, лежачи на камені.

Її рука.. вкрита з зовнішньої сторони вишневою лускою з темними смугами, на руці також тягнувся і плавець, але не такий як у Квіта, у Токіо було три осі і натягнуті міцні непрозорі перетинки, схожі трохи на крило кажана, а у неї багато тонких осей і прозорі перетинки, схоже більше на плавці прісноводних риб. "Річковий малайор, але кольори як у морського. Покруч..." На мить їй здалося, що вона втратить свідомість, але якимось дивом їй вдалося не знепритомніти.

Дівчина замружилась. "Змінить назад! На людину, людину!" Коли вона знову розплющила очі, то вже знову перетворилася на людину.

— Зард! Зард! — Елані трусив її, тримаючи за плечі. — Що це було!? Якого дива!?

— Звідки у тебе сили для цього?

Елані раптом міцно її обійняв.

— Я радий, що з тобою все добре.

— Припиніть свої брудні щури мури і пішли сховаємось від дощу.

Через хвилин десять вони сиділи в густому чагарнику, листя і гілки якого надійно захищали від зливи і вітру, тут було багато звірячих стежок, досить широких, щоб лежати, але не досить високих щоб сісти.

— Ми в ікластій бухті — провістив Елані — Коли дощ припиниться, зможемо дійти до поселення.