2

Вночі на Зард накотила апатія і розуміння того, що накоїла.

— І увесь цей час він... — дівчина ледве стримувала сльози.

— Зард, закрийся вже, — ткнула її ліктем Ніза.

Дівчина відвернулась і зціпила зуби, але щоразу коли Візардель закривала очі, то зустрічала сумний погляд, від якого мурашки бігли по тілу хотілось хоч якось втішити того, хто стояв навпроти, але він миттю зникав.

— Як можна було не бачити цього? Квіт.. я відштовхувала його, стільки разів. А він усе одно тримався поряд....

Сльози усе таки ринули з очей. Зард нарешті розуміла, що відчуває до малайора, але було вже пізно.

На ранок вона так і не виспалась і почувалась погано. Кілька годин дівчина просто лежала у ліжку з заплющеними очима і тихо схлипувала. Ніза у перший день поскублася з Елані, хлопець намагався до останнього уникнути сварки і завершити розмову, але дівчині було нудно, а це було хоч якоюсь розвагою.

— Ну я вже сказав що ти права, що тобі ще треба? — пронив русявий.

— Ти не розумієш...

— Якщо тобі нудно, то іди і мий палубу!

Зард повернулась у його бік, дуже несподіваним був цей показ характеру від хлопця, який спершу здавався тихим і покладистим.

— Я помию — Зард встала на ноги — Усе одно мучуся тут.

— Хоч ти адекватний — полегшено зітхнув русявий.

— На Нізу не гони.

— Гаразд гаразд.

Зард намагалася ні про що не думати, повністю поринула у роботу, відбирала кожну плямку на дошках, довелось закатати штани і роззутись, щоб нічого не заплямувати. Думки нарешті відійшли від Квіта до чогось біль життєвого, наприклад, чому Елані, який патрав рибу поряд так пильно на неї зирить?

— Візардель, а ти точно хлопець?

— А хто ж іще? У тебе є сумніви? — Зард зиркнула на нього ображено, але усередині піднімались хвилі паніки.

— Вибач — знову з'явився цей тихий знічений тон — просто... У тебе закочені штани і видно, що форма ноги трохи дивна, якось... Я навіть не знаю. Мабуть це просто через твою статуру, та то так.. нічого важливого.

Зард подумки видихнула з полегшенням але трохи опустила штани, на Елані спрацювала її не надто переконлива гра.

— І іще ти трохи дивно поводився вночі.

"Як же він вдало видає себе за сплячого, креветка смугаста!" Подумала дівчина.

— Розлучився з дуже важливою для мене людиною, болісне розставання — Візардель потисла плечима.

Вітер гнав корабель вперед, до земель, які були охоплені війною. Судно везло допомогу жителям прибережних сіл. Десь там їхній батько. "І саме допомога йому має бути моєю головною ціллю" подумала дівчина "Але, якщо його..."

— Елані, а як там справи у столиці? Я давно нічого не чув, хто поки веде? — насправді Зард узагалі майже нічого не знала, не було в кого спитати.

— Так Херроні майже пів року тому владу в своїх угіддях пригріб, коли клан напав на столицю, послабили хватку над герольдством, був нанесений удар зсередини і столицю десь тиждень тому відбили назад!

Зард мало не впала де стояла. Вона могла лишитись там, з Квітом, продумати план, вибити йому місце в своїй сім'ї. Але рвучись допомогти батькові вона навіть не намагалась вигадати спосіб це зробити, кинулась у крайнощі не подумавши, зробила лише гірше.

— Ти виглядаєш не надто щасливим...

— Я могла лишитись з ним!

Зард впала на коліна, розпач, більше нічого. Навряд чи Квіт усе ще там, у таверні, через тупість і нетерплячку Візардель зруйнувала своє життя.

— Ей! З тобою все добре? — але побачивши вираз її очей Елані замовк.

Хлопець опустив погляд і відійшов трохи подалі, Зард трохи прийшла до тями і продовжила роботу, вже цього не повернути, вона має жити далі, хай навіть і сама, але не зупиниться, а потім вони з'єднаються в іншому світі, після того як проживуть власні життя.

Напишіть, чи чекаєте ви продовження циклу.