3

Ніза походжала уздовж прилавків з випічкою на ярмарку, продавці через одного пропонували знижку, за зустріч десь на пляжі, але дівчину це не цікавило, вона і так знала собі ціну, без їх допомоги. Картопляний, наче з села якогось, з козячим сиром, смердить мабуть, з вишнею, де вони вишню взяли і скільки цьому років? Нічого не задовольняло її вимог.

Раптом за спиною почувся виск зрівнимий з звуком кипіння чайника і в спину Нізі врізався хтось на великій швидкості, "Аааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааагхххххх! Дістали вже" — подумала вона. Єдине, що могла сказати Ніза напевне, що несподіваний обожнювач був болісно худенький, але вищий за неї.

— Ніза.. — оклик обірвася плачем, але голос хлопчачий... Ніза була впевнена, що у світі одна людина яка може радісно пищати, а в наступну мить істерично ревти через одну й ту саму подію.

— Зард, могла би потримати свою бурхливу солону гірську ріку до краю площі. Ну не при всіх же ревіти.

Зрозумівши, що до сестри зараз не достукатися, Ніза підняла її на руки. Зард не завважила б і вісьмидесяти фунтів (80 фунтів ~ 40 кг) навіть поки вони жили в помісті, а зараз то вже точно, а Ніза вродилась доволі сильною, тож пронести сестру на руках для неї не було анітрохи складним. "І чого цей малайор тут вертиться?" Навколо Нізи снував високий блідий малайор з темним волоссям і лазуритовими очима. "Та в цих кварталах усі якісь недогодовані, чому ярмарок саме тут?" Подумала дівчина, розглянувши ретельніше лускатого. Той кидав стривожені поглади на Візардель і навіть кілька разів намагався забрати її.

— Що треба? — суворо спитала Ніза.

— От у мене таке ж питання, нащо ти схопила її на руки? — у нього виявився ніжний, жіночий голос, але грізна інтонація вийшла дуже вже переконливою, через гарчання, що зароджувалось у нього всердині.

— А, то ти не німий, а просто від шоку відходив, що хтось спробував загарбати твою дорогоцінну Візардельку? Якщо що, я її сестра, а ти то тут яким боком?

— Ну ми вже більше чотирьох місяців разом хивемо... — трохи ніяково промимрив лускатий — І ні, ти від неї пояснень зараз не діб'єшся — поспішно додав він і Ніза відклала допити на потім.

— Гаразд, забирай свою сирену і вали звідки прийшов.

— Якщо ти її сестра, то може зайдеш, до нас..

— Та їжа є?

— Здається що..

— Тоді пішли.

***

Зард трохи отямилась вже на руках у Квіта. Після бурі радості, образи і нервів присипаних втомою, недосипом і недоїданням трохи гула голова.

— Знаєш, Зард, більше їж, може в тобі з'явиться трохи місця для сліз і тобі не доведеться їх так часто випускати.

Значить, Ніза іще поряд, можна буде поговорити, але зараз треба заспокоїтись. Дівчина кілька разів глибоко вдихнула видихнула. Голова гудіти не перестала, але думки прояснилися.

Квіт заніс її в їхню кімнату і поклав на ліжко, а поряд миттю впала Ніза, розтягнувшись на матраці.

— Бідненько тут у вас.

— Ти як?

Квіт поглянув їй у вічі. Зард сіла і сперлась йому на плече, хоч якась моральна підтримка. Квіт забрався на середину ліжка і посадив її собі на згин коліна, обійняв і почав мірно розхитуватись.

— Я була впевнена, що ти впораєшся, природа не наділила тебе особливою красою, але знаходити серед купи воїнів того, хто за тебе у вогонь кинеться у тебе як дар. А тепер головне, ти яшкаєшся з малайором?

— Він мені як брат, і до речі, Ніза, це Жар-квіт, Квіт, я тобі про Нізу вже розповідала.

Малайор простягнув дівчині руку, сестра сплюнула на свою долоню, потисла простягнуту руку і витерла долоню об сорочку Зард.

— Узагалі то, сорочка тобі не рушник, а я не вішалка.

— Я вибачаюсь, али та на вішалку доволі схожа. Так а з кимось яшкалась? — Ніза проігнорувала ображений погляд сестри.

— Був хлопець, ч чотири..

— Чотири? Ну нічого собі!

Кілька хвилин вони сиділи мовчки.

— Лускатий, от тобі дістався справжній скарб, коли я сказала їй, що хотіла би брата, вона почала вести себе як хлопець. Чи вона просто себе так вела? — Ніза потисла плечима — Результат був один, усі хлопчаки на нашій вулиці її боялись.

— Не роби з креветки кита — скривився Квіт — Навряд чи усе було аж настільки погано.

— Ну, якщо чесно.. то прямо на тільки, але мені за ті дні узагалі не соромно.

Зард поклала голову малайору на плече і заплющила очі, як же хочеться спати.

— Так, щось я затрималась, вже майже південь, ну мені час.

— Давай на наступному тижні в цей же день  опівдні зустрінемось біля фонтану?

— Подумаю над твоєю пропозицією, але нічого не обіцяю.

Ніза вийшла з кімнати. Квіт трохи полегшено зітхнув і почав роззуватись. Уже білий день, а отже їм час спати. Зард позасувала шторами вікно і перевдяглась у нічну сорочку. Позіхаючи, дівчина забралась під теплу ковдру і знорнувшись клубочком притулилась до теплого тіла малайора.