2

— Повільніше!

Зард ледве встигала за Квітом, який то і діло зривався на біг. Важкий комзол теж не сприяв швидкості, заширокий навіть для Квіта, рази так у півтора. Проте, усередині хвилями здіймався азарт, як колись у дитинстві, коли з іще трьома дівчатами, які теж захоплювались морськими пригодами будували коробель, він, щоправда так і не поплив, а під час спроби вивести його на воду Зард мало не втонула, але багато чого змінив той день. Ще й саме цей випадок став ключем до вибору професії, просто назло, через крах дитячої мрії, після Зард кілька днів майже не виходила з бібліотеки, вичитуючи усе що тільки можна про будування кораблів, але як тільки вони знайшли усі матеріали, Зард забрали у новий дім і розмовляти з "командою" заборонили.

"Його викинути з мого життя я не дозволю! — Зард міцніше стисла долоню Квіта, дитяча травма відчайдушно не хотіла повторення давніх подій — Тоді я була десятирічним дівчиськом, а зараз сама керую своїм життям!"

Забутий буянський настрій повертався, наче привид минуло, з кожним кроком до моря, розгорався, як вогнище.

Дівчина глянула малайору у вічі, вони, здавалося, іскрились.

Квіт зупинився на піщаній косі. Вдалині маячив примарою обрис корабля з обірваними вітрилами і зламаною мачтою. Стишивши крок він попрямував до нього, ідучи по рівному узбережжю, майже сухому під час відпливу.

— Його вчора викинуло сюди, побачив сьогодні вранці, по нашому часу — "вранці по нашому часу" так вони називали вечір. Усе таки, прокидались вони саме тоді.

Вдвох вони тихопідійшли до корабля і Квіт підсадив Зард до пролому в борту, забравшись слідом.

Усередині було темно і вогко, нічого цікавого не спостерігалося. Вони знайшли кілька шаф з одягом, але усе було для них завелике, і купу гуди, яку перевозив корабель, трупів і чогось дорогого не було, команда встигла покинути корабель, коли дно пробилось об скелю. Проте на борту виявилась чорна пухнаста кішка, яка дивом вижила. Тварина одразу почала ласкатись, сподіваючись отримати їжу.

— Візьми її, не лишати же тут — Квіт попестив кішку за вухом і передав в руки Зард. Ослабла тварина зовсім не опиралась — Щось у мене кепське передчуття, може і не варто було сюди лізти. Кіт би й сам до міста дібрався, а нічого особливого ми і не знайшли.

— Не кажи. Ти подивись на ці борти. Так вже кілька десятиліть не будують! Ти уявляєш, скільки цей корабель відплавав? І скільки б іще відплавав якби не розбився! Такі робили у Берті, але усюди не їхні прапори, значить корабель придбали.

— Для тебе це просто як розгорнута кни...

Корабель різко нахилився і через ілюмінатор всередину ринула вода, а обоє "відвідувачів" попадали на стіну, або вже підлогу. Кицька придушено нявкнула, комод полетів за ними слідом врізавшись у дошки зовсім поряд.

— Прибій розпочався, — рикнув Квіт, допомагаючи дівчині підвестись — Швидше, поки ще корабель не повело.

Вони по коліна в воді бігли по колишній стіні коридору, а тепер його підлозі, перестрибуючи через двері. Вдалині коридору маячив ілюмінатор, досить широкий, щоб пролізла людина.

Ззовні пролунав тріск, зламалася щогла, яка не давала кораблю перекинутись зовсім, раніше не давала. Знову падіння, тепер естафету буття підлогою перейняла стеля, а води стало по пояс, холод сковував рухи. Дівчині здавалось, що кожен крок дається важче. Квіт підняв її, допомагаючи дістатись віконця. Зард впала у холоднючу воду моря зовні, і швикцо спливла. Відчайдушно нявкаючи, кішка вибралась їй на плече, тепер, коли хутро прилипло до тіла було видно, в якому вона занедбаному і знеможеному стані. Поряд пірнув у воду малайор, він одразу ж потягнув дівчину з голосно нявкаючим котом до берега. Від холоду Зард вже не могла прийти сама, але у якусь мить, колі світло почало меркнути, з'явились сили. "Треба загартовуватись, може навіть зійду за справжню бертку" — майнула думка.

Квіт урешті решт виволік її на пісок і міцно обійняв, щоб висушити одяг і волосся дівчини.

Назад ішли у мовчанці, Зард гріла за пазухою комзола кішку, і роздумувала про те, що в плаванні в льодяній воді є і щось приємне, таке траплялось у неї не раз, провалювалась під лід, або просто падала у воду ще до того, як та замерзла, було навіть після того, як батько отримав посаду. Квіт же знайшов у події свою провину і ішов низько опустивши голову, боючись підняти погляд. Згадав, як налякав панського коня ще у рабстві і як потім за це добряче відхопив по шиї. Ячась частина його з страхом чекала покаранням а інша рвалась обійняти, заспокоїти Зард, третя ж палко бажала щоб вже його обійняли і заспокоїли. Вона і перемогла в результаті.

— Щось забив? — Зард взяла його за руку, зчепивши їх пальці у замок.

— Усе гаразд, не так воно й небезпечно було.

Він прикусив язика, не можна виправдовуватись!

— Твоя правда. Ламінарія і анемона! Ти.. ти що, свою вину там знайшов? Ні ну, ти знущаєшся? Ніби ти з бубном скакав щоб викликати прибій! І не починай, що ти мав би знати, коли він буде. Ніхто не міг би знати. Навіть якщо вчені не помиляються і прибої мають якийсь чіткий графік, все одно.

— Ми відчуваємо прибої! Я знав, що він от от буде, але нічого не робив.

— Якби тебе б там не було, я б втонула.

— Якби мене не було, ти б туди і не пішла.

— Ти правий, бо тоді б мене прикінчили ще у перший день тут! І все! Більше у тебе нема аргументів.