Розділ 6

— Зараз би було варто кричати, що я тебе попереджав, але, що це змінить? Нащо люди узагалі вічно це кажуть?

— Сказав, що я йому просто непотрібна, і хотів втопити! Навіть сам нічого не зробив, штовхнув на поталу русалкам! Головоногий слимак! Пальцем об палець не вдарив, щур прісноводний!..

— Вона хоч щось зараз чує?

— Слабак! Жалюгідний хробак, який тільки і може, що порпатись у гною! Якщо вже вбиває, то хай хоч трохи би постарався! Бовдур! І ще оце "Як легко було задурити тобі голову", тьху!.. навіть не подивився, жива його жертва чи ні. Тупик!

— Але ти жива лише через його халатне відношення. Хіба це не плюс?

— ... Знаєш.. якщо тебе усе життя порівнюють з кимось, завжди кажуть, ти гірша, в усьому. То і цінувати власне життя починаєш куди менше. Я усе життя була тінню своєї сестри, так воно вийшло. І тепер чергове підтвердження, що я нікчемна, поряд з нею...

— Не кажи так, це нісенітниця.

— Справді, сенс жалітись комусь, хто жив у рабстві.

— Ото ж бо! Так, стоп. Ти визнала, що твої біди не такі уже й жахливі, чи назвала мене безсердечним?

— Сам думай!

Зард всілась на стілець і схрестила руки на грудях. Квіт поглянув у залу. Усі робили вигляд, що істерика, яку закатила Зард, їх не цікавить. Але малайор відчував нетерпіння, з яким вони чекали продовження. Квіт мало не навернувся зі стільця, коли Зард вломилась у залу, уся мокра і розгнівана, як акула. Квіт бачив два типи дівчат після розлучення. Одні вірили, що це все помилка, другі виплакували очі. Зард же аж пашіла від гніву. Здавалось, вона готова була відірвати комусь голову, Квіт сподівався, що ця емоційна буря мине швидко.

Дівчина так і продовжувала сидіти, дивлячись в одну точку. Навіть люди відчували її лють, що вже казати про малайора, для нього вона була майже матеріальною. Квіт мигнув. Навколо Зард засвітилось емоційне поле. Його заповнював яскраво червоний гнів, але з'явились сірі вогкі плями смутку. Блідо фіолетові смуги потроху зникали, вони з'являлись завжди, після вивільнення магії, у сильних магів це було миттєвим полиском, але у Зард трималось годинами.

Малайор сів навпроти дівчини і взяв її руки в свої. Ліва була тепла і спітніла, а права холодна і суха як пергамент. Зард дрібно тремтіла, але стисла руки в кулаки і відсторонилась, зайшла на другий поверх і Квіт почув, як грюкнули двері їхньої кімнати. Малайор понуро поглянув на залу. Люди гомоніли між собою, обговорюючи те, що відбулося щойно.

Минуло кілька годин, зміна Квіта добігала кінця. Обслугувавши останнього відвідувача і передавши пост наступному Квіт зайшов до своєї кімнати. Зард сиділа у кутку, підібгавши ноги, схлипувала і тикала пальцем на дзеркало. Малайор перевів погляд туди, куди вказувала дівчина, нічого. Подивився їй у вічі.

— Ш що з твоїм оком?

Квіт сів на підлогу поряд з дівчиною підтягуючи її до себе. Ліве око виглядало як звичайно, світло каре, наче золоте, хоч і почервоніле, від сліз. А праве.. білок повністю чорний, райдужки немає, а зіниця маленька і блакитна.

— Як же це... Заспокойся... Все добре, все добре..

Малайор міцно обійняв Зард. З її аурою жодних негараздів не було, страх і паніка, чомусь ниточка радості, навіть фіолетові смуги майже зникли. Руки однакової температури. Що ж не так?

— Можливо це... Еммм... Я навіть не знаю... Магія так виражається? Чи що? Воно сходить.. все, все нормально.

Дивний інший колір ока зник. Дівчина усе ще виглядала наляканою, сьогодні знову говоритиме увісні. 

І ні, віщих снів у неї не було, начитувалась усякого от і сняться кошмари. А як переконливо виглядає! Щей малайор, якого видобув втомлений мозок нагадував Квіта, от Зард і думала, що бачила видіння. Та про правду ні Зард ні Квіт не знали, один не бачив її снів, друга не могла її знати.