Розділ 5

Три тижні по тому.

Зард, у сутінках, ішла до таверни, тримаючи згорток з паруючою стравою. Останнім часом багато чого змінилося, робота у торговця не давала досить прибутку для житла і для їжі, тиждень тому Квіт вмовив її жити з ним разом, усе таки він отримував кімнату, за роботу у таверні, гроші ж здобував іншими способами. Кімнатка була маленька, влаштована в стіну шафа і велике ліжко, та й усе, проте їм цього вистачало. По суті у них склався дивний "симбіоз", Квіт захищав її і забезпечував житлом, а Зард діставала їжу. Про захист, доволі вагомий пункт. Квіт одного дня поставив на ній магічну мітку і гноли та подібні істоти перестали лізти до дівчини, не наважуючись перейти малайору дорогу, а раніше Зард неодноразово натикалась на засідки напіврозумних. Також змінився і її розпорядок дня, дівчина несвідомо підлаштувалась під малайора, вона спала лише вдень, проте, для Квіта було досить чотирьох годин сну, а дівчина потребувала куди більше часу на відпочинок.

Урешті решт, дівчина зайшла у таверну, поглянувши на малайора в черговий раз здивувалась, як їй вдалося пройти через стіни, які він звів навколо себе, відрізавши оточуючих. Квіт був інтровертом, говорив з іншими лише за необхідності і грубо, але варто було йому звернутися до Зард, він миттю змінювався.

Дівчина протиснулась за стійку через щіль біля стіни і пройшла до протилежного боку, там було її "законне місце" той куток надійно приховувався великим ящиком з апельсинами і лимонами, сік з цих фруктів тут був чи не дешевший за мінеральну воду, але гіркий і кислий, що аж зуби зводило.

— Привіт, — Квіт поцілував її в лоба.

— Куди ти рвонув так рано?

— До моря, усе таки, там моє місце. Хотів встигнути до зміни.

— Твоє місце? — Зард награно ображено підібгала губи. Квіта вона любила, але це почуття було підібним до її відносин з Нізою. Квіт був їй як брат. Вона знала, що він нікуди не піде, але бажання трохи пограти на його почуттях прокидалось час від часу.

— Я ж казав. Я вже не можу повернутись до моря, і я вже пояснював чому.

Квіт завжди яскраво реагував на такі "ігри" наче не розумів, що Зард лише прикидається ображеною. Дівчина всілась на своє  місце. Квіт сперся на стійку і потис плечима.

— Що ти думаєш про Онера?

Як Зард і боялась, почуття стали її головним ворогом. Онер, темноволосий юнак здавався їй ідеалом, дівчина вже не опиралась своїй природі, вона картала себе, що вродила ь настільки легковажною, довірливою, але.. що вже можна було зробити?

— Зард, він мене нервує, чесно.

— Квіт, не будь таким скептичним, він просто незвичний, для тебе.

Малайор, хльоснув хвостом у повітрі, на мить викривив губи, відкривши гострі ікла.

— Він лише бавиться з тобою. Хіба ти цього не помічаєш?

Зард роздратовано пересмикнула плечима. Через кілька хвилин вона вийшла з-за стійки.

— Він сказав, що чекає мене біля закритого причалу.

Не дочекавшись відповіді Квіта дівчина вийшла з таверни, ноги самі несли її до місця зустрічі. І от вона побачила знайому постать. Онер обійняв її і міцно поцілував у губи. Його руки ковзнули уздовж боків дівчини і Онер легко підняв Зард на руки. Поставивши на землю він нахилився до її вуха.

— Було приємно провести з тобою час, але, думаю, варто розлучитись. І діло не в тобі, але це не мої смаки, розумієш, і я терпіти не можу, коли мої колишні потім жаліються на мене своїм наступним коханцям, хоча, у тебе навряд чи був би наступний у будь якому випадку, але мені тебе навіть шкода. Так легко було задурити тобі голову.

Він штовхнув Зард у воду з причалу. Дівчина сплила на поверхню, але Онер вже пішов геть. Раптом Зард відчула дотик пальців на щиколотці. Русалка потягла її вглиб, дівчина простягла руку випускаючи льодяні скалки, як учив Квіт. Пальці послабили хватку, дівчина вибралась на берег, усе ще насторожено поглядаючи на воду. 

І побачила вражаючу картину. Дві русалки зчепились між собою, вода зафарбувалась кров'ю. Зард відмітила ту, у якої була обморожена рука, ця русалка мала зелений хвіст і була куди більшою і масивнішою, за щупляву світлу опонентку. Зард ще кілька разів вистрілила складками у зелену, і та попливла у глибину. Червона вилізла на пісок і зацікавлено оглядала Зард з ніг до голови.

Дівчина осмикнула сорочку і підвелась на ноги. Великі, суцільно чорні очі русалки, з білими кільцями райдужки були нелюдські, але принанні хоч трохи усвідомлені. В них були цікавість, навіть подяка. Русалка була бліда, струнка, у неї було пастельною рожеве волосся і такий же хвіст, вуха з перетинками і перетинки між пальцями. Тендітне витончена тіло підводного створіння було людським, а риб'ячий хвіст був завдовжки близько семи футів, великий кілька шаровий плавець, і плавці у верхній частині боків хвоста не нагадували Зард жоден з відомих видів риби. З одягу на ній був лише відріз білої тканини, зав'язаний навколо грудної клітки. Проте на шиї і руках русалки блищали різноманітні прикраси.

— Чому ти напала на неї?

— Погано, коли вбивають людей. Не можна вбивати.

Зард здригнулась, виявляється і серед них бувають свідомі індивідуали.

— Я Алорра. 

Але Зард вже ішла геть від берега, але ім'я русалки відбилось у пам'яті.