Розділ 4

Варто було Зард зайту у воду до коліна, як поряд миттю почали нарізати кола риби, їх зацікавила поява людини, чим далі, тим прозоріщою ставала вода, дівчина дійшла до глибини, на якій не торкалася дна, солона вода тримала на поверхні куди краще ніж прісна. У їх місті море було настільки брудним, що ніхто не бажав торкатися води.

Дівчина пірнула, торкнулась піску, очі щипало куди сильніше, ніж в річці. Піднявши очі, вона зіткнулась поглядом з русалкою, порожні очі, хижацька усмішка, хоч тіло підводного створіння було довершеним в людських очах, проте обличчя було позбавлене хоч якихось почуттів.

Що було сили відштовхнувшись від дна, Зард спиною вперед пливла до берега, не зводячи з русалки очей. Та спокійно пливла слідом повільно наздоганяючи. Візардель дісталася місця, де діставала до піску, розвернулась і в останньому ривку вибралась на берег, хоч русалка і не очікувала такої спритносні від людини, встигла схопити Зард за ногу, дівчина вдарила її кулаком по зап'ястю і хватка послабилась. Візардель відповіла на безпечну відстань, лише потім підводячись на ноги, русалки шипіла, але на берег не вилазила.

Дівчина уривчасто дихала, серце калатало десь у горлі. Вона перевела погляд на руку русалки, та посиніла і виглядала як обморожена. Зард перевела погляд на пісок.. те, що стекло з її рук перетворилось на лід. Дівчина чудово бачила, як крапля води впала з пасма волосся, замерзла на льоту, але коли кришталик льоду торкнувся піску, то миттю розтанув. Від жаху спирало горло, перед очима пливло.

— Б баракуда чорносмуга... Води прад..давнього океану... Гіг..гантський кудлат..тий краб... Роздери ц.цю напасть крак..кен...

Підслухані за час відвідин закладів звичних для моряків, фрази почали вириватись самі собою. Голос тремтів, зриваючись на писк, голос у Зард був трохи хлопчачий, тож зараз звучав цей писк дуже дивно.

— Зард? Агов!

Голос.. знайомий, але картинка перед очима пливла настільки, що розрізнити нічого крім червоної плями вона не могла.

***

Зі стогоном Зард підняла голову. Її кімната у таверні. Поряд.. сидів малайор. Дівчина поглянула у вікно, ще не темно, отже зараз не його зміна.

— Отямилась! Що тебе так налякало? — дзвінкий голос розрізав тишу, як ніж масло.

— Русалка.. хоча ні, було іще щось дивне, наче.. усе замерзало навколо мене — Зард здавалося, що поряд з малайором вона звучить як роламана розкладна скрипка поряд з арфою, або навіть особливим кришталевим органом, звук якого дівчина чула лише раз.

— У тебе пробудилась сила — він широко усміхнувся — Це вдвічі зміцнює твоє становище.

— Сила.. це магія? От про що увесь час торочив Віста! Агх... Щоб її акула глитнула, я здогадувалась, це тепер клеймо на все життя, я узагалі навряд чи коли небуть вийду заміж, поряд з Нізою у мене і так шанси були мізерні, на роботу мене не приймуть, завжди сидіти на шиї сестри.. нізащо, але як я зможу допомогти батькові? Ніяк! Собі б допомогти! Тепер я буду вигнанцем з суспільства! Уф... У людей з магією майже немає прав, арканер, це по суті людина, що віддає життя і свободу думки заради збереження в собі магії, врятувати може лише високий статус, але... Варто батькові подати у відставку, і мене спалять на кострі....

Квіт сидів на краю ліжка, прислухаючись до нестримного потоку слів, який раптом обірвався риданнями. Малайор картав і себе, адже його магія, скоріш за все, дала силі дівчини поштовх. Та що він мав зараз їй казати? Навчити її керувати магією і допомогти ховати силу було найдієвішим планом дій.

— Тут тебе ніхто не займатиме...

— І що?! Краще би вже той дракон просто зжер мене!!

Голос дівчини підлетів до фальцету.

— Я маю на увазі.. що поки ти тут, ти в безпеці, а потім ти зможеш приховувати свої здібності, схоже, у тебе стихія води, вона після досягнення нижчого рівня володіння нею не виривається через сильні емоції, це найбільш врівноважена стихія. Усе буде гаразд.

На цей раз не послідувало ніякої реакції.

— Ну... Зард, тут і зараз магія, це великий плюс... Я розумію, що там це буде проблемою, але ти зможеш опанувати силу...

Малайор винувато опустив очі. Підвівся і вийшов з кімнати, але вже у коридорі Зард схопила його за руку.

— Не іди..

— Ну у тебе і перепади настрою.

Квіт посадив Зард собі на коліна і провів долонею по волоссю, методично похитуючись з боку в бік.