Розділ 2

Востаннє Зард спала на ліжку ще до того, як покинула місто, а хоч якось помитись можно було хіба в холодній воді річки, уздовж якої вони ішли. На ранок почувалась чудово, їй згадалася помовка "хочеш зробити людині добре, зроби гірше і поверни як було".

Дівчина не поспішаючи спустилась на перший поверх, бар-стійка, столики, кухні немає, доведеться іти де інде. Усе ще заспана Зард кинула погляд на бармена, бідно вдягнений, високий, худий, на вигляд одного віку з Зард, вузьке обличчя з жіночними рисами, сині очі, луска, бордове волосся нижче пояса зібране в вільний хвіст...

Зард завмерла, в очах миттєво прояснилося. Ось і малайор, про якого її попереджали. Усі відвідувачі цілком спокійно реагували на його присутність, сприймали це як належне. Дівчина сіла в кутку зали, плануючи сьогоднішній день, але лунку ранкову тишу порушили крики знадвору. Зард визирнула у вікно, двоє людей, яких вона бачила у залі зчепились між собою.

— Рибохвостий! Розберись з тими двома — дещо зневажливо крикнув один з моряків.

Малайор недобре зиркнув на нього з під лоба, але промовчав, легко перемахнув через стійку і вийшов з таверни, виписав обом по копняку і крикуни різко передумали продовжувати. Лускатий повернувся на робоче місце, усе ще не кажучи ні слова і знудьговано почав гортати старий журнал. Зард якщо чесно здивувало, що він уміє читати, бо вушний плавець був надірваний, чітко показуючи, що там була невільницька марка, а на шиї виділявся шрам від нашийника, отже, малайор був рабом і освіти не мав, а просто розглядати літери не писемному сенсу не було, в журналі зображень не спостерігалося.

Нарешті Зард вийшла з таверни і поплелася уздовж набережної, треба було знайти хоч якусь їдальню, а там уже роздумувати про те, як знайти роботу, усе таки грошей у неї було не так вже й багато. Через дві години вже жвавіше дівчина обговорювала майбутню посаду підмайстра у якогось торговця, в її обов'язки входило проводити огляд корабля до відпливу і після повернення у порту Батисталю, цього чоловіка вона побачила у тій же їдальні  яка перша потрапила їй на очі. Узагалі вона хотіла просто розпитати його про перспективи тут, але удача звалилася несподівано. Відправка мала бути вранці в перший день місяця вогнепіка, через тиждень.

У піднесеному настрої дівчина мало не підстрибом зайшла у таверну. Замовила напій і взялася за ще один нарис корабля, але за кілька хвилин, хтось узяв її за плече і провів пальцем вздовж спини, Зард здригнулась від дотику, намагаючись змусити похололі кінцівки слухатись.

— Граблі не простягуй, інакше це опиниться у тебе у нозі — пролунав дзвінкий жіночий голос.

Невідома особа миттю облишила Зард і дівчина побачила малайора, який стояв за кілька ярдів і проводив розпусного пірата поглядом, стискаючи в руці ніж, від такого кволого тіла не чекаєш настільки сильно і гучного голосу і такої рішучості.

— В наступний раз просто добряче йому заціди по морді, не ти перша, але можеш стати останньою, якщо даси відпір.

Він розвернувся на підборах і знову пішов до стійки. Слова клубком застрягли в горлі. Зард відверто побоювалась малайора, до того ж він показав себе як не дуже дружелюбного. Десь близько пів дня до таверни зайшов чоловік і підійшов до лускатого.

— Уффффф... Дякую що підмінив. Їй уже легше, можеш іти.

Малайор кивнув і пішов на другий поверх, розуміючи, що це безглуздо, Зард усе одно послідувала за ним. Лускатий підійшов до дверей своєї кімнати.

— Стій, почекай.. — Зард забракло повітря.

Малайор завмер і здивовано на неї подивився.

— Я вдячна тобі за допомогу і.. — але лускатий її перебив.

— Ти точно з цього виміру?

— Тобто?

— Зазвичай спілкування зі мною обмежується командами. То де ти народилась?

— Е... Дакаорта, це столиця.. там сильно відрізняється культура, у нас там є доступ до інформації і там до таких як ти ставляться куди краще, але.. уф.. усе одно мені страшно. Я малайора вперше в житті бачу, тому мабуть... — Зард почервоніла до кінчиків віух.

— Звучить заманливо. Я про ставляться куди краще, але, я замкнений в цьому кварталі, мене не випустять гвардійці.

— М.. ясно..

Малайор зайшов до своєї кімнати. Зард зітхнула і теж зайшла в свій номер. Здавалося, вона добре виспалась, але її усе одно невблаганно хилило в сон. Позіхнувши, вона розтяглася на ліжку, раніше вона ніколи не спала вдень, а зараз хоч ти трісни, повіки як свинцем налиті.

— Хвілі Буремного океану, як же хочеться спати.

Хтось постукав у двері. Зард підвелась, побачила пабірець, який стримів з щілини під дверима. На уривку було нерівним почерком написано: "вибач, що не попередив, напій який ти замовила має сильний заспокійливий ефект, у перший раз він діє іще сильніше" Зард остаточно запевнилась, що малайор вміє добре писати, хоч і як кура лапою. Це маленьке повідомлення прогнало тривогу, очі повільно заплющились. Адже що могло допомогти оговтатись від довгої дороги краще ніж глибокий сон.

Цієї ночі малайор, який був роздертий кігтями в її останньому сні, з'явився знову, Зард трохи з запізненням усвідомила, що це бармен з "Дірявої посудини" цього разу ніяких моторошних речей не відбувалося, він просто спокійно тримав її за руку і усміхався, жодних негараздів. Раптом картинка змінилась, тепер перед нею стояла жінка у мантії з каптуром, вона усміхнулась і сказала: