3

— Ну як тобі? — Зард крутнулась навколо себе.

Зард була вдягнена в сорочку, прилягаючі кроткі штани вище середини стегна, різні панчохи, одна сіра, а друга сіткою, високі черевики з темної шкіри, такий самий корсет, образ доповнювали краватка і сережка з пір'їною. Остання прикраса була для Зард чимось на кшталт талісману, вона придбала її чотири роки тому, через низьку ціну. По суті це була біло-блакитна пір'їна на ланцюжку з маленькими кістяними бусинами, але виглядало доволі непогано.

— Гарно, але чому ти ніколи не вдягнешся як дівчина?

Сама Ніза обрала темну сукню, чобітки і бондану, це підходило під дрес код, але було не таким екстравагантним, а от Зард у даний момент була не настільки піратського вигляду як зазвичай.

Удвох сестри ішли вулицями міста до старої забігайлівки. Там мав зібратись увесь їх курс. 

***

Вечірка для Зард здалася нуднуватою. Нізу цікавив буфет, а не веселощі, а Зард місця собі не знаходила, її не приймали в гурт. Ясно, що про танець і мови не було. Це у старій школі усі були лояльні один до одного, а у престижному коледжі до дівчини ставились поблажливо. Але у е усе змінила одна ідея якогось хлопця з факультету алхімії:

— У мене є вимірювач, можемо подивитись у кого найбільше магії в тілі. Ви ж знаєте, що після п'ятидесяти балів починає прокидатись сила.

Усі підходили по черзі, але найвищим був рівень у двадцять балів. Ніза одразу дала знати, що її це не цікавить, а от Зард і сама хотіла про це дізнатись.

— Пффффф.. Візарделька, та ти ніколи артефакту сильного в руках не тримала. У тебе шести балів не буде. Ну гаразд, вкладай палець

Зард сунула палець в складний пристрій, трохи схожий на прищепку і шкала піднялась, стаючи зеленою, потім жовтою і нарешті червоною.

— Ой..... Ти краще, Кхм... Може....

— Скільки там?

— Та добре все. Десять балів, хоча я такого і не чекав.

І тут десь на краю чуття почулося тихе "бреше", але Зард нічого не сказала, спокійно пішла до Нізи, але затрималась, щоб налити води, а коли прийшла то Ніза, здавалося, готова була кинутись на Кору, свою однокласницю.

— У твоєї Візардельки п'ятдесят один бал. Я ж казала що вона у тебе відьма.

— Закрила би ти рота. Може вона і відьма, але принанні не кікімора, як ото ти.

— Але п'ятдесят один бал це забагато.

А у Зард в голові пролунало "правда". І у цей момент Візардель втратила свідомість.

***

— Може затягнула пояс туго?

— Ні, я тут руку просунути ще можу. Мабуть перебрала.

— Немає запаху хмелю, та і ніхто її з спиртним не бачив.

— Ти на неї подивись, мало навпіл не ламається, це для неї мабуть норма — Зард впізнала голос Фенні з курсу корабельної архітектури, яка увесь час шпиняла Візардель за худорляву статуру, але ці шпильки нагадували заздрощі.

— Водою на неї хлюпни трохи, очі під повіками бігають, значить усе не дуже серйозно.

На Зард вилили склянку холодної води. Дівчина сіла. Усі тримались на деякій відстані, а особою, яка вилили воду була Ніза, хоча, судячи з запаху вилила вона пунш зі своєї склянки. І Візардель розуміла, чому її боялись як хворої на сіру смерть, п'ятдесят один бал! Клешні білого краба! Це ж уже пробуджується сила!

— Зард, нам краще піти додому.

Коли їм лишалось кілька вулиць, небо осяяло дивне світло і вдалині залунали гудки горна. Варто було дівчатам зайти до будинку, як до них підійшов стурбований батько.

— Вам треба іти. Члени клану вже в палаці. Швидко, швидко! Тікайте, пам'ятаєте, куди треба іти?

Він простягнув їм наплічники. Двоє сестер одягли ранці і швидко пішли у бік річки. Страх і шок відштовхнули усі інші почуття та емоції, навіть сум від розлуки з батьком. Вдалині з'явились обриси їх старої хатинки, в якій вони колись жили. Тепер тут лишились тільки розвалини. Дівчата зайшли в старий двір. Відшукуючи поглядом відряд, але тут не було ні групи ні лицаря, яких встигли науявляти сестри.

— Хоч би маніяк не приперся — прошепотіла Ніза.

Почулись тихі кроки. Зард рвучко обернулась і побачила невисоку постать людини. Не ясно було, це чоловік витонченої статури, чи грубувата жінка, але факт лишався фактом, воно наближалось, граючи кинджалом в руці