1

Минуло шість років, батько дівчат став адміралом і життя, здавалося б, було чудовим, якби не переворот.

— Зрозумій, лише коли вони будуть з тобою, я буду знати, що вони це переживуть.

— Адмірале, це не буде легкою прогулянкою.

— Я впевнений в цьому рішенні. А платню свою отримаєш, коли це все скінчиться.

— Ви дурите мене, я відчуваю, що це не правда.

— Тобі немає підстав мені не вірити, у тебе будуть мої діти.

— Що пропонуєте?

Адмірал, міцний  чоловік з каштановим волоссям показав невисокому арканеру у похідному одязі тубус з гербом з зображенням лиса. Арканер подався вперед, його очі недобре зблиснули.

— Бачу ти це впізнав. Захистиш моїх доньок, отримаєш одну з втрачених реліквій свого роду, не розумію нащо вони тобі, якщо владу захопив барон Феллар.

***

Зард широко позіхнула і сіла на ліжку. Висока, худа дівчина шістнадцяти циклів від роду. З незрозумілої причини вона в усьому нагадувала бертку, навіть іменем, хоч батьки її вілеранка і макутець. Чорняве волосся в'ється кучерями і спадає до плечей, великі мідні очі ромбовидної форми, тонкі чорні брови, прямий короткий ніс, темні губи, смаглява шкіра, сумнівні натяки на жіночі принади. Дівчина завжди стояла за спиною своєї сестри як тінь, довга і темна.

Її сестра Ніза ще спала, вона була ставна, середнього зросту, довге каштанове волосся, гарно вигнуті брови, зелені очі, маленький ніс і пухкі губи, лице вкрите світлими веснянками, які вважались просто максимально привабливою рисою в їх королівстві.

Візардель натягнула сорочку і вузькі брюки і всілася на підвіконні, кладучи на коліна альбом і виймаючи грифель. Дівчина вчилась на корабельного архітектора, тобто створювала нариси для нових кораблів, вона сподівалась, що на літньому ярмарку продасть кілька своїх робіт, Ніза ж хотіла продати зілля.

— Нізо! Прокидайся, білий день на дво....

До кімнати зайшов їхній батько.

— Обоє, слухайте уважно в будь який момент сусіднє королівство може нанести удар.

Почувши його голос Ніза миттєво підскочила.

— Зберіть найнеобхідніші речі, ви зможете взяти лише по одному наплічнику. Беріть той одяг, який не виділятиме вас серед селян. Підете до нашого старого дому, там вас зустрінуть.

І він знову заклопотано побіг далі, адмірал узагалі приділяв мало часу доньками, а їх матір померла ще дуже давно, надто складним для неї було виносити двійнят, ще й додалася хвороба.

Обоє швидко накидали потрібних речей. Зард вклала у ранець гребінець, рушник, славнозвісну гномську запальничку, яку колись знайшла на дні річки, щітку, дві сорочки, брюки, светр, чоботи і накидку, на два ремені закріпила нічний мішок, до карабіну причепила набір з казанка кухлика і ложки, це все вона вже проходила, коли їх узяли у експедицію. Ніза зібралась схожим чином.

Зард нарешті повернулась до своїх нарисів. На папері з'являвся цілком новий корабель, раніше у неї не було навіть подібної ідеї, це було щось зовсім нове. Цей корабель мав розганятись до неймовірної швидкості, навіть зміг би обігнати королівського "Бурого дельфіна", коли плив за напрямом вітру. Зард уважно оглянула свою роботу, трохи підправила деякі лінії. А тоді прожогом вибігла з кімнати.

Адвайллєн, міський бібліотекар, чоловік середнього віку привітно їй усміхнувся, сам він був родом з Берти. Зард всілась на стілець поряд з ним, улітку бібліотека майже завжди пустувала. Оглянувши нарис бібліотекар схвально кивнув. Говорили вони між собою рідною мовою Адвайллєна.

— Думаю, ця ідея заслуговує того, щоб її побачив світ. Ернесту ти її вже показувала?

— Ще ні.

— І краще не варто — чоловік зняв окуляри з круглими скельцями і потер перенісся — Деякі його вчинки мене насторожують.

— Але ж мій батько повністю довіряє йому. Немає причин переживати.

— Мабуть, що ти права. До речі, ти вже володієш бертською майже на рівні носія.

— Мені іноді здається, що я мала завжди нею говорити.

— Ледь не забув — Адвайллєн виклав на стіл стару книгу в твердій потертій палітурці — це колись була улюблена книга моєї дочки, але зараз Елуїсті вона вже не потрібна, а ця книга бути в бібліотеці немає права, тобі може бути цікаво.

— Малайорський фольклор? — Зард здивовано округлила очі, коли прочитала кілька рядків — Його ж заборонили років двадцять тому.

— Тут перша стаття про самих малайорів, як в атласах, і назва не підозріла, а історії вигадувати лускаті уміють, тут ще й кілька пісень. Елуїста хотіла їх послухати в оригінальному виконанні, та нагоди не було, може тобі пощастить.

— Дякую Вам. Таке ніде не знайдеш.

Зард з захопленням розглядала книгу. Бібліотекар дивився на неї з сумішшю радості і смутку в очах. Дівчина знала, що Елуїста, як і дружина бібліотекаря, померла, коли була епідемія сірої смерті, тоді ж загинула Зардова матір. Мабуть тому бібліотекар так добре до неї ставився, він бачив у Зард мертвих дружину і дочку.