3 - Удар третій. Епілог.

5 років потому

Перший свій удар на випередження Лілі Роуз Крегуа здійснила у 3 роки, коли вдарила батька у груди. Це було не очікуваного як для самого тата Мейсона, який вчив її лише захищатися, а не битися… Так і для мами, тобто мене, яка щойно ввійшла у кімнату.

Наша маленька донечка вирішила навчитися битися та стати сильною, після татової казочки (за яку він вже отримав) про наше знайомство. Мейсон розповів як Матуся, тобто я, перемогла свого тата, тобто дідуся (з яким я ще її не знайомила і не познайомлю) та втекла з його замку від некоханого чоловіка та життя. Ця казка… Мені не подобається. Я б краще розповіла про іншу, про русалоньку, рапунцель, але Лілі Роуз іншої й хоче. Лише про “Удар на випередження”.

Так назвав її тато, мій чоловік Мейсон, який й придумав її. Ну тільки поклав в основу РЕАЛЬНІ події.

– Мейсон! Лілі! – коли донечка вдарила тата по грудях, я злякалася. За усі 5 років так не лякалася, як зараз… Тоді, у нього вистрілили, а зараз, вдарила з усієї сили донечка. Той впав на підлогу та почав стогнати. Грає. По очах бачу, грає… Але схоже, синяк залишиться на грудях.

А Лілі, сильна… Може віддати її на карате? Треба поговорити з нею, може й захоче на якийсь кружок.

– Я вражений наповал, моя принцесо Лілі Роуз! – сама “принцеса” застрибала від радощів навколо себе та побачивши мене побігла до мене.

– Мамо! Мамо! Я вдарила на випередження! Мій перший удар! – я підняла на руки моє янголятко та поцілувала у світлу голівоньку. Як я її люблю. Більше життя.

– Моя донечка така сильна. – посміхнулася я та обережно поставила донечку, протягнувши руку чоловіку.

–  Так, вона дуже сильна. –  посміхнувся він та замість того щоб встати, потягнув мене на себе та повалив на підлогу, обійнявши сильно-сильно. – Але ти все одно сильніше… – прошепотів коханий та блимнув мені оком, потягнувшись за поцілунком, але у цей момент у двері подзвонили. Та що ж таке… І так, я майже за нашою роботою не бачу чоловіка, а тут ще переривають нас… Робота в нас різна. Я вихователька. Після завершення навчання в Університеті (а завершувала я вже вагітною на 5 місяці), повністю той період посвятила себе сім’ї та Лілі Роуз. Мейсону ж одразу довелося шукати роботу, як і мені. Але пропрацювала на новому місці, бухгалтером, не дуже довго. Вагітність. А після того, як вийшла з декрету, а повертатися не стала… Натомість пішла до дитячого садку, адже зрозуміла що це вже й непогана робота. Я люблю дітей, вони мене, та й за Лілі Роуз приглядати було дуже легко, коли вона була в моїй групі. Тож, скажімо, я поєднала приємне з корисним.

Наше життя не було легким… Безсонні ночі біля люльки Лілі, коли вона хворіла, пошуки квартири, адже не раз нас висиляли через дитину. Було нелегко часами, але зараз… Все добре. Не скажу, що ми живемо розкішно та багато, але нам вистачає… Вистачає грошей на їжу, дім, на донечку та себе.

Мейсон з гарними рекомендаціями з минулого місця роботи знайшов роботу в охоронній фірмі та почав працювати охоронцем. Почав з самих низів, від супермаркетів у яких його ставили, а потім дійшов до офісів та великих будівель.

– Я! Я сильніше за усіх! Я перемогла тата! Я мама Мерліа! – раділа Лілі Роуз, поки ми підіймалися на ноги та йшли відчиняти двері.

– Тато??! – видихнула я, дивлячись на свого тата, якого не бачила вже 5 років. О це так сюрприз…

……………

– Це моя онучка? Така доросла? –  здивувався тато, окинувши поглядом Лілі, яка не розуміла що коїться. –  Приємно познайомитись, я твій дідусь, Андріус. – він простягнув їй руку. Донечка спочатку думала, потім ще думала, а потім спитала в мене.

– Мамо… Можна?

– Так, доню. Це елементарна ввічливість. Привітай дідуся. – киваю їй та вона посміхається та простягає руку у відповідь тату.

– Привіт! Мене звати Лілі Роуз! Так ти мій дідусь? Той самий, який… – я прикрила їй рота та прошепотіла на вушко, що якщо збереже секрет – дам цукерку. Та одразу перемикнулася на інше та побігла грати.

– Так навіщо ти тут, тато? – я закинула одну ногу на іншу сидячи на стільці та подивилася на тата. Той виглядав засмученим та пригніченим. – Навіщо прийшов? – біля мене став Мейсон, поклавши руку на плече.

– Я хотів попросити вибачення за все що скоїв… Мені дуже сумно одному. – видав тато. – А ще, Лілі Роуз так схожа на тебе та твою маму… І назвали на її честь? Так?

– Так. Вона дійсно вийшла в мене уся та частина від моєї матері. Але… Що? Одиноко? А де твої друзі, батько Джейсона? Працівники? – питаю його. – Де усі? Чому тобі одиноко? В тебе ж була купа зв’язків.

– Усі все ще там працюють і все ще з усіма спілкуюся, але… Але Мерліа. Я одинак. Моя сім’я, то була лише ти. Дозволь бачитися з тобою та онучкою хоча б раз у неділю? Будь ласка… Я такий одинокий…

– Добре. Я дозволю бачитися з Лілі та мною, але… Спочатку, відповіси мені на одне питання. – я видихаю та дивлюся на тата. Той все ще дивиться кудись вниз, не на мене. Він кивнув. – Що твої хлопці кожного дня роблять біля мого дитячого садка?

– Ці дурні… Я ж казав їм, бути непомітними… Ой. Ой! Доню, це не те що ти подумала! – видав себе тато і я розсердилася, стиснувши у кулаки. – Доню, я лише хотів вас захистити! Вибач! Вибач!

– Мерліа, це твій тато! Припини! – мене зупинив чоловік, коли я хотіла накинутися на тата. Знов. Він знов лізе у моє життя. І чого я така в останній час стала чуттєва та зла? Гормони знов? Треба знов таблетки попити, щоб їх заспокоїти… Та й критичних днів давно не було…

І рівно через 9 місяців народився наш син Деміаш Крегуа. Звісно, тата я пробачила… Хоча й було складно це зробити. Він ліз у наше життя знов і знов. Усюди його люди, подарунки які він присилає на свята дітям… Але це мій тато. А батьків, як говорять, не вибирають.

Але треба визнати. Дідусь з нього вийшов гарний… Турботливий, чуйний, цікавий на теми (Лілі було цікаво з ним спілкуватися на різні теми, а ще більше стало, коли підросла та стала їздити до нього на літо) та звісно, рідний. Діти його обожнювали, а ми дякували за вільний час, якого нам дуже не вистачало…