1 - Удар перший

Бальна зала, будинок Торвальдів

– Мейс, ну що, ти готовий? – прошепотіла я своєму охоронцю, який й гадки не мав про що я. Його вираз обличчя залишався спокійним, без натяку на посмішку. Кілька секунд думав та лаконічно мене спитав.

– Що ви маєте на увазі, моя панно? – та випрямився, адже я була нижче його. Скільки б років не пройшло, а стати вище за цю скелю, на ім'я Мейсон - не вийшло. На мені 10 сантиметрові каблуки, пишна, блакитна сукня наче у Попелюшки (але без сотні спідниць під низом, лише дві та одна з них – основна тканина і все це заради рухів), а світле, довге волосся зібране у високу зачіску. У волоссі є живі квіти, шпильки, купа шпильок. Мої пухкі губи підкреслила рожевою помадою, блакитні тіні у тон сукні та рум’яна. Ніяких стрілок. Моє правило, адже вони мені не личать.

Мейсон сьогодні гарний. Він завжди гарний. Чорний смокінг з метеликом, лакові туфлі та нейтральний вираз обличчя. Як завжди. Нічого нового, але… Мені здалося чи він сьогодні якось по-іншому зачесав волосся? Не назад, а просто в бік? Чи в нього вже була така зачіска? Не важливо… Сьогодні він душка.

– Ось це… – і я, користуюсь моментом, простягаю руку до сорочки Мейсона та тягну його на себе. Але мою руку перехопили, Мейс, та шепоче мені на вухо, злегка нахилившись.

– Що ви робите, моя панно? – на його обличчі з’являється не частий гість. Посмішка. Легка, нахабна, але така бажана. Я так давно не бачила, як він посміхається… За весь наш шлях, наше життя, кілька разів лише. Мейс ретельно ховав цю красу від мене.

– Роблю те, що хотіла дуже давно зробити. – і все ж таки цілую його у щоку. Поцілунок швидкий, майже не примітний, але його вистачило, щоб пішла реакція.

Десь збоку розбився келих з шампанським, яке давали на святі на честь наших заручин (у цей день нас заручили, аж 7 років тому). Це було щорічне свято, нічого особливого… Кожен бажав нам якнайскоріше одружитися, діточок і ми з Джейсоном грали для них. Посміхалися, дякували, а потім не бачилися ще рік…

– Мерліа! – видихнув Джейсон. – Що ви… Що ти… – не міг вимовити нормально жодного слова чоловік та з витягнутим обличчям дивився на нас. Я посміхнулася, дивлячись на нього.

– Упс… Нас застукали. – знизала плечима я та мій охоронець відпустив мене. – Вибач, Джейс, але… – мені не дали домовити, що було навіть для мене неочікувано та нахабно поцілувати, повернувши до себе. Мейсон притягнув мене до себе та почав цілувати. Спочатку ніжно, потім нахабніше й нахабніше… А в мені, тим часом зароджувалися нові емоції. Коктейль емоцій. Від метеликів у животі, ватних ніг та прискореного серцебиття до моїх криків у думках:

Так! Так! Він поцілував мене! Сам! І це… Це мій перший поцілунок!

– Маленька пустунка, – посміхнувся мені у губи чоловік, але відповісти йому не встигла. Мене хтось потягнув за плече і нас відірвали один від одного.

– Мерліа… – пророкотав низький бас наді мною. – Що ти в біса коїш? Зганьбити моє ім’я хочеш?

– Ні, тату. – твердо заявляю я та скидаю його руку з плеча та тулюся до Мейсона. Джейсон, мій колишній наречений, тим часом стоїть у шоку та не знає що й казати… – Хочу заявити, Пані та Панове, що я офіційно покидаю будинок Торвальдів та стаю самостійною. – голосно заявила я, обернувшись до людей. Їх було багато. Багато гарних жінок у пишних сукнях, чоловіків у смокінгах та костюмах.

– Що? Та ти й хвилини без мене одна в реальному світі не проживеш. Хто ти без мене? Хто ти без грошей, Мерліа?! ХТО?! Ніхто… Ти ніхто та нічого! Без мене ти ніхто, доню! – не розгубився тато, а я посміхнулася. – Маленька принцеса, яка й гадки немає як складно жити в РЕАЛЬНОМУ світі. Що він тебе пожере, наче пітьма у світі тіней. Де будеш брати гроші на життя? На освіту, яку ще не закінчила? Що будеш їсти, якщо не вмієш АБСОЛЮТНО нічого, Мерліа, а? Тому не неси нісенітницю та відпусти Мейсона. З ним в мене буде окрема бесіда. – намагався налякати мене тато, але я лише посміхнулася, чим поставила його в ступор. Обличчя тата витягнулося.

Ще кілька років тому, я все продумала. До самих крихітних дрібниць і була впевнена, що Мейсон піде зі мною. На мільярд відсотків.

– Я вже все придумала. Але це вже НЕ твоя справа тату. Це моє  життя і лише я буду вирішувати за себе. Не ти чи хтось, а я. Сама. Володарка свого життя та своєї долі. – посміхаюся нахабно та повертаюся до Мейсона. – Мейсон Крегуа, чи згоден ти піти зі мною? – я протягую руку чоловіку, якого дуже давно кохаю. Кілька секунд і він притягує мене до себе, прошепотівши на вухо. В мене все ще метелики в животі від оцих от його… Жестів. Пристрасних, гарячих жестів, які б я хотіла отримувати завжди.  Як він мене обнімає, цілує у лоба та як пристрасно цілує у губи… То є щира насолода для мене…

– Я згоден навіть пройтися по розпеченому вугіллі пройтися, моя Мерліа, заради тебе. – Мейсон дивиться на тата. – Вибачте, Пане Торвальд, але я виконаю усе що забажає моя панно. А вона бажає піти звідси. Її бажання – для мене закон.

Ми спокійно направляємося до виходу під крики розлюченого батька. Усі тихо дивляться за виставою, вилупивши очі та роззявивши роти та нехай… Треба було не креветки та якісь закуски пропонувати гостям, а справжній попкорн.

– Мерліа! Мерліа, а ну стій! Невдячне дівчисько! – і після цього, ми вже майже дісталися до виходу, тато клацнув пальцями. – Схопити їх. – ну що ж, на інше я й не сподівалася. Нас оточили його люди та усі вони мали пістолети, але наказу стріляти не було

Тож, почала справжня бійка.

У Мейсона чудом з’явився (схоже вилучив у когось пістолет) та почав мене захищати, ціливши у людей тата, але я б не була собою, якби не вислизнула з під його руки. У той момент Мейс щось мені крикнув, але я лиш відмахнулася. Не в моїх пріоритетах бути саме ЗАРАЗ слабкою дівчинкою. Я сильна. Сильна тілом та духом. Мене вчили багато чому, чим би я не почала займатися. Танці? Пішла на кружок.  Малювання? Мольберт, вчитель та вперед!