Пролог

Скільки себе пам’ятаю, Мейсон Крегуа завжди був поряд зі мною. Від першого дня, який я досить смутно пам’ятаю до сьогодні. Він мій особистий охоронець, помічник, моя тінь та мої руки. Його шлях від маленького, щуплого хлопця до шикарного чоловіка, якого хоче отримати ледве не кожна дама у нашому місті був не легким.

Хоч я й не знаю що там у нього на думці, про що він думає, іноді ретельно дивлячись на мене, що він любить з їжі, чим захоплюється у вільний час, але… Я точно знаю, що Мейсон не досяжний для мене. Був, є та буде, поки я не зроблю щось для цього.

Десять років тому…

– Слухай, Мейс, а ти завжди будеш поряд зі мною? – спитала я у хлопця, який стояв поряд зі мною, поки я робила домашнє завдання. Він стояв та просто дивився на мене. Гарний, причепурений, у смокінгу. Втім, як завжди. Мейсон завжди такий. Холодний, недоступний та мовчазний. Ані слова за весь день. У цьому весь Мейс.

– Так. – видав він спокійним тоном, навіть не глянувши на мене. Взагалі, він не часто дивиться на мене. Я звикла.

– А тепер скажи… Тобі ж зараз 16, так? – спитала я його і він кивнув.

– Так моя панно.

– Ти ж ще навчаєшся у школі, так? – продовжувала я випитувати з нього інформацію. Дочекалася його кивка та продовжила. – Скажи, а у вас в класі багато гарних дівчат? Тобі хтось подобається? Та й взагалі… Який в тебе типаж до дівчат? – не блимнувши оком та не засмутившись ні на хвилину спитала його та повернулася на скляному стільці до хлопця.

– Це не стосується вашого домашнього завдання, моя панно. Будь ласка, виберіть інше питання. – з вбивчою аурою спокою відповів мені Мейсон і я видихнула. І на що сподівалася?... Відповідь була очевидна.

Після цього, питання відносин Мейсона не підіймалося у наших розмовах. Якщо, майже лише одні запити, можна назвати нашою повноцінною розмовою.  Хоча думаю, що не можна. Він просто виконував усі мої накази та робив свою роботу. Не більше та не менше.

Я народилася у сім’ї Вельмишановного (у своїх кругах) Мафіозі та Мера Чікаго – Андріуса Торвальда. Він Мер Чікаго, один із головних серед Мафіозі в Америці, дуже шановний чоловік, має владу, яку має не кожен у нашій країні та коли він вдома, просто тато. Не Татко чи якось так… Тато.

З самого дитинства я отримувала все що забажаю. Поні? Хоч 10. Та не абияких, а колекціонних. Ляльку? Найкращу, колекційну. Але скільки б подарунків я не отримувала, тієї самої любові від тата, татової любові (який сприймає мене лише як спосіб досягання цілі, але про це згодом) – не отримувала. На жаль. А хотіла б… Адже, дивлячись на дівчат мого віку коли ходжу до школи, бачу їх татусів які забирають їх зі школи.

Хотіла дуже, щоб і мій тато приїхав по мене. Хотіла. Але зараз мені все одно. Незабаром я покину його та піду своїм шляхом.

Я для тата - спосіб досягнення цілі. Була, є і буду. Мати в мене немає, вона загинула під час родів, тому за мене ніхто та ніколи не заступався. Це я зрозуміла десь в 13 років, коли тато зробив заяву про мої заручини з якимось хлопцем. Ну добре… Не якимось, це син найкращого друга тата, який теж Мафіозі та має найбільшу мережу Готелів по всій Америці та навіть у Європі. Джейсон Торлінс - мій “наречений”. До наших заручин, я бачила його у своєму житті десь разів 6 від сили. І він… НЕ Мейсон. Ані трохи не схожий на нього, хоча й огидним його не можу назвати. Звичайний хлопець. Світле волосся нижче плечей, яке він збирає у хвіст. Досить часто носить джинси з сорочкою. Щодо обличчя та статури, то він має світлу бороду (яку почав відрощувати в останні наші зустрічі), орлиний ніс, квадратні щелепа та маленькі очі чорного кольору. Нетипова зовнішність, знаю…

Але це буде шлюб за розрахунком. Тому кохати його мені необов’язково… А я й не кохаю. Анітрішки. Завжди, від першої нашої зустрічі та по сьогодні кохаю лише одну людину – Мейсона Крегуа.

Він повна протилежність Джейсона. Чорне, густе волосся з вибритими скронями та невеличким чубчиком спереду. Квадратні щелепа, завжди поголений та гарний, рівний ніс, гості вилиці та з невеличким розрізом зелені очі.

Привабливий. Гарячий. Сексуальний. Неймовірно уважний. Одним словом – МРІЯ. Яку я буду здійснювати зараз та йти своїм шляхом. Шляхом вільної від будь-яких зобов’язань, шлюбів за домовою та багатого життя. Знаю, доведеться дуже важко, але я справлюся. Все витримаю. Ні… Не так, МИ, разом з Мейсоном все витримаємо. Але він поки ще про це не знає…