Глава 3

Пролунав гучний удар дверей. Це був Віктор. Любов Андріївна швидко заховала тест і побігла зустрічати чоловіка.                                                       — Я стомився, залиш мене будь ласка в спокої! — Відповів він їй на підвищеному тоні.                          — Добре, не буду тебе чіпати. Ходи вечеряти — Спокійно відповіла вона.                           Поставивши Віктору тарілку з супом, дівчина нічого казати йому не стала, а просто розвернулася й пішла. Цілий вечір вони не говорили, і все ж Любов Андріївна підійшла до чоловіка.                                                                            — Вітю мені потрібно тобі, щось сказати.                — Я ж сказав залишити мене в спокої, ітак день пройшов не дуже.                                                             — Та послухай я...                                                             — Слухай, давай завтра?                                                — Та пішов ти!                                               Директорку дуже обурила поведінка чоловіка. Як можна бути настільки егоїстичним? Довго вона злитися не стала, а просто пішла спати. Завтра день непростий, роботи по горло. Закінчиться цей важкий робочий день, потім можна будесказати, що вона вагітна.                                                               А декому цієї ночі взагалі не спалося. Артур пів ночі думав про Юлю. Чому він сам не знав. Хлопець не міг забути її сміх, її милу посмішку, русе пряме волосся, те як вони з нею розмовляли й прогавили її квартиру. Тоді так було мило бачити, як їй було незручно. Артур був дуже здивований цьому. " Чому я думаю про неї? І чому я не можу заснути, коли я стомився на роботі?"  Думав він. Юля теж цієї ночі не спала тому, що думала про хлопця. Про те, який він симпатичний, який він цікавий, які в нього гарні очі. Через ці думки Артур вранці ледве прокинувся, а Юлі пощастило тому, що в неї вихідний.                              Година 9:20.                                                                      — Доброго ранку, Мене звуть Оля, і я тут буду працювати колористом.                                                 — Дуже приємно, а мене звати Катя.                         — А я Артур.                                                                       — А я Настя.                                                                         — Мені теж з вами було приємно познайомитись. Любов Андріївно, я можу переходити до роботи?                                                                                                   — Так, звичайно. Ось ваше робоче місце.              Спочатку всі були задоволені роботою Олі. Дехто навіть казав, що буде приходити до неї багато разів, поки не сталося дещо. Черговий клієнт, чергова справа. Це була перша робота дівчини, і з першого ж дня сталося це. Оля переплутала фарби й зробила клієнтці замість темного кольору синє.                                                                                    — О, Боже! Що ви зі мною зробили?!                         — Не хвилюйтеся я зараз усе виправлю.                  — Як ви це виправите, якщо це неможливо?! З якого місця у вас взагалі руки виросли?!                                                                                                               Усі були шоковані вчинком Ольги. Вона наробила шкоди собі та клієнтці в перший робочий день. До скандал залучили директорку.                                        — Давайте ми вам заплатимо моральну компенсацію, тільки не треба ніяких скарг — Заспокоювала Любов Андріївна клієнтку.               — Як же я маю іти на побачення? — Схлипуючи запитала клієнтка.                                                           — Я розумію, що я винна але...Вам цей колір пасує — Сказала Ольга й опустила голову.                             — Ви ще й смієте після цього, що ви мені зробили ще щось казати?!                                                     Любов Андріївна спочатку за спиною клієнтки показала Ользі кулака, а потім їй підтакнула.            — А..Але так. Хоч ми й розуміємо, що ми винні й, що нам загрожує. Але вам справді пасує синій колір.                                                                                   — Гаразд. Завершуйте, що наробили. Подивимося, як мені цей колір пасує — Неочікувано відповіла клієнтка.                                                         Директорку трясло наче в пропасниці. І знову вона відчула, що з нею щось не так. Коли справа дійшла до кінця відповідь клієнтки усіх здивувала.                                                                         — А й справді. Синій колір мені пасує. Хоч ви й мені насолили і я до вас більше не прийду, але цей конфуз вам пробачу тільки лише тому, що мені цей колір пасує.                                                      Одразу ж до всіх прийшло полегшення. Тільки під питанням було одне, чи не звільнено буде Ольгу з роботи.                                                                                — Любов Андріївно, вибачте мене за це будь ласка. Я не хотіла переплутати фарби. Присягаюся, що такого більше не повториться — Стала просити вибачення у директорки вона — Любов Андріївно...Ем.. Любов Андріївно з вами все добре?                                                       Директорка нічого не відповіла, і раптово  втратила свідомість. Усі одразу підірвалися з місця і стали надавати допомогу. Справа дійшла до швидкої. У цій ситуації Оля вважала винною себе. Вона забігла в туалет і одразу ж почала плакати. Дівчину всі шукали, але ніяк не могли знайти. Першою її знайшла Настя.                             — Ти де була, ми тебе всі шукаємо? — Схвильовано запитала Настя.                                     — Навіщо мене шукати, якщо я ітак тут працювати більше не буду? — Сказала Ольга та заридала.                                                                                                       — Ти чого, все ж обійшлося? — Запитала білявка та присіла біля дівчини.                                                 — Нічого воно не обійшлося. Клієнтка пробачила, а директор наврядчи пробачить.                                — Так, їй же самій результат сподобався.                — Де він там їй сподобався?  Сказала, аби ситуацію загладити.                                                        — Так, але ж спочатку в тебе все добре виходило. Тим більше проблему вирішено.                                 — Проблему вирішено, але ж через мене людина постраждала! — Ще більше заридала дівчина, закриваючи руками обличчя.                                       — Це може бути не від того, що трапилось, а від чогось іншого.                                                                   — Думаєш?                                                                         — Так, ми ж не знаємо, що з її здоров'ям.                   — Тобто ти хочеш сказати, що я не винна? — Стала потроху заспокоюватись Ольга.                                 — Так. Усі ми помиляємося, це нормально.              — Дякую — Сказала темноруса дівчина та обійняла Настю.                                                                  — Все, припини плакати й пішли працювати. Ольга всеодно була трохи стривожена тим, що її звільнять з першої ж роботи. Її станом навіть були занепокоєні колеги та клієнти.                               Тим часом Юлі написала найкраща подруга й вони домовилися зустрітись у парку. Дівчина з хорошим настроєм стала гарно одягатися, робити собі пряму укладку й наносити легкий макіяж. Вона була готова на вихід до найкращої подруги, але не знала, свідком чого вона стане.                        З Любов Андріївною все було добре. Вона отямилась у палаті зі своїм чоловіком.                    — Де я? Що зі мною сталося? — Запитала вона хрипучим голосом.                                                          — Все добре, ти втратила свідомість — Відповів лагідним тоном Віктор і взяв кохану за руку.              До палати зайшов лікар і сказав чоловікові вийти з ним поговорити. Поки його не було, дівчина згадала, що з нею сталося. Віктора не було хвилин десять. Повернувся він заплаканий від щастя.       — Ти чого? — здивувалася Любов Андріївна.           — Ти вагітна. Я... Я такий радий.                                   — Я теж дуже рада — Сказала дівчина та обійняла чоловіка.                                                                             В салоні краси "Удача" робочий час завершився. Усі стали збиратися додому. Ольга все ж залишалася стривоженою і Артуру стало шкода дівчину.                                                                               — Ти ще досі засмучена інцидентом, що сьогодні трапився? — Запитав її хлопець.                                 — Та ні, все добре — Сумно відповіла Ольга.                                                                                                           — По тобі ж видно, що не все добре.                             — Ясно, що буде не все добре, коли все пішло не так як повинно бути і ти не знаєш, що на тебе чекає завтра.                                                                     — Так, я це розумію.                                                             У хлопця й дівчини завелась розмова, і Артур вирішив провести Ольгу додому. Вони вирішили піти через парк, і там хлопець раптово помітив дуже знайоме обличчя. Це була Юля зі своєю подругою.