Глава 2

Приміщення було наповнене тишею. На роботі нікого не було, крім Олександра. Хлопець учора ліг спати дуже пізно. Щоб не заснути на робочому місці, він вирішив переглянути записи. Начебто нічого такого немає. Записи, як записи. Скрізь адекватні імена й прізвища. Хто записався на манікюр, хто до перукаря, а хто на макіяж. Скрізь все було нормально, поки Олександр не помітив, дещо дивне. На макіяж був записаний клієнт під іменем Ілля Бойко. Адміністратор спочатку здивувався, а потім подумав, що хтось просто помилився і продовжив переглядати записи. І тут з'явився ще один клієнт під іменем Денис Коломієць. Адміністратор здивувася ще більше. Навіщо чоловікам ходити на макіяж? Що взагалі відбувається? Це мабуть результат від недосипання. Олександр потер очі, тріпнув головою і ще раз уважно подивився на екран комп'ютера. Те, що він побачив йому не здалося. Чоловіки справді були записані на макіяж. Хлопець глибоко видихнув, зробив собі чашку кави та став ретельно обдумувати побачене. Задумавшись, він не помітив, як у приміщення ввійшла Юля. Від неочікування адміністратор подавився кавою та здригнувся.                                — Добрий день — Привіталася дівчина та здивовано на нього поглянула.                                   — Доброго дня. Ви хто?— Запитав Олександр, від чого очі дівчини стали великими й стривоженими. — Й...Я тут працюю.                                                         — Ви?                                                                                   — Так. Я працюю тут візажистом.                               — То ви в нас нова працівниця?                                  — Так.                                                                                 — Ой, а я подумав, що так рано вже клієнти почали сходитися — Ніяково посміхнувся адміністратор — Вибачте будь ласка за незручності.                                                                         — Нічого, все добре — Сказала Юля та посміхаючись, полегшено видихнула.                      — Я Сашко.                                                                         — А я Юля.                                                                          — Дуже приємно.                                                            — Навзаєм.                                                                       — Давно Ви тут працюєте?                                            — Ні, тільки вчора почала.                                            — І, як Вам тут подобається?                                       — Думаю, так. Чудове місце, чудові люди.               — О ну, це дуже добре.                                        Хлопцю й дівчині було сказати нічого. Вони декілька секунд просто стояли й дивилися на один одного, мов укопані.                                             — Я мають піду вже працювати тому, що скоро будуть інші — Нарешті почала Юля.                            — Так-так ідіть.                                                    Дівчина зайшла до пустого салону та спокійно почала розкладати інструменти. На роботу ще досі ніхто не прийшов, і робити було нічого. Юля спокійними кроками підійшла до вікна й стала уважно стежити, що за ним відбувалося. За дверима стали чутися чиїсь кроки й вони прямували до неї. Це був Артур.                                  — О, привіт — Привіталася дівчина посміхаючись. — Привіт. Ти тут одна?                                                    — Ага — Відповіла Юля сумно, зітхаючи.                 — По тобі видно. Ну, що ж тепер ти не одна. Хлопець з дівчиною розмовляли про всілякі дрібниці. Вони виглядали доволі мило. Юля захоплено розповідала свою історію, а Артур із задоволенням її слухав. Свідком цієї милої картини стала Настя.                                                       — О, привіт — Привіталась голубоока білявка, мило посміхаючись.                                                       — Привіт, Настю.                                                              — Як, у вас справи? Чи довго ви тут разом сидите?                                                                               — У нас все чудово — Сказали вони в один голос, і Неочікувано на один одного поглянули.                       Це було доволі мило, і Анастасія знову посміхнулася.                                                                    — Не сильно ми тут довго — Почав хлопець.                                                                                                           — Я довше тут одна простояла, ніж ми тут разом просиділи — Продовжила Юля та засміялася.           Друзям теж стало смішно, і вони разом заповнили салон своїм сміхом. А Любов Андріївна тис часом у кабінеті обдумувала свій стан здоров'я. Уже тиждень у неї нудота, слабкість, перепади настрою та затримка. Невже це вагітність? Дівчина вирішила, що сьогодні вдома терміново зробить тест. Про його покупку Віктор — її чоловік не повинен знати. Адже вони давно мріяли про дитину, і дві смужки на тесті будуть неймовірним сюрпризом для нього. А поки, директорка обдумувала своє, до салону вже почали сходитися клієнти.                                                           — Назвіть своє ім'я, прізвище та по-батькові — Звернувся до клієнтки адміністратор.                       — Марченко Людмила Максимівна.                              І тут раптом до рецепції підійшов чоловік. Олександр одразу очманів на місці.                            — Доброго дня — Привітався чудний незнайомець, піднявши брови.                                   — Доброго, Вам куди?                                                     — Мені на макіяж — Відповів цей, кокетливо посміюючись.                                                                   — Н.. Назвіть своє прізвище, ім'я й по-батькові.       — Бойко Ілля Олексійович.                                             — Добре є в нас такий.                             Розібравшись із цим дивним типом, Сашко полегшено видихнув. А в салоні тим часом робота кипіла. Клієнтів усе набиралось і набиралось. Кожен був задоволений результатом праці і клієнти, і спеціалісти. Усі працювали без утоми, а роботу підбадьорювала тихенька музика. Дехто навіть підтанцьовував і підспівував.                            — А ви чули, що в нас повинен з'явитися колорист? — Завела розмову Анастасія.                      — Ні, не чули. А звідки в тебе ця інформація? — Запитав зацікавлено Артур.                                           — Учора виходила з роботи й почула, як Любов Андріївна розмовляла з кимось на цю тему по телефону.                                                                           — Прикольно. Скільки тут працював, ніколи не бачив колористів. Але стоп. Був тут якийсь, попрацював і кинув.                                                       — Цікаво буде побачити його та познайомитись — З цікавістю сказала Юля.                                         Поки робота продовжувала кипіти з салону вийшов той самий дивний тип. Ілля Бойко. Не просто вийшов, а вийшов з прекрасним макіяжем до адміністратора. Цей вигляд зробив очманілим Сашка ще більше.                                                              — В..Ви щось хотіли?                                                      — Нічого такого. Вирішив запитати, як проходить Ваш робочий день.                                                              — Як проходить мій робочий день? Нормально.                                                                                                     — Ви такий стомлений. По Вам і не скажем, що день проходить нормально. А як Вам мій макіяж?                                                                                               — А, що з ним? Макіяж, як макіяж.