ВИГІДНА ПРОПОЗИЦІЯ

А одного разу прилетів до мене Дракон і каже:

- Хочеш, буду тебе захищати?

- Хочу, - відповіла я. – А що натомість?

- Нічого, - запевнив Дракон, чесно дивлячись мені в очі. – Просто так.

- Просто так не буває, - підозріло прищулилась я.

- Не буває… - Дракон очі відвів і задумливо ворухнув хвостом. – Значить так… багато не попрошу: усього лише краплинку твоєї енергії… Все одно витратиш даремно, силячись власноруч дати відсіч. А так мені заплатиш. І відсіч дам я.

- А як ти це зробиш?

- Голову відкушу всім кривдникам, – Дракон переконливо клацнув величезними зубищами.

- Гм… А це боляче?

- А ти як вважаєш? – він несимпатично посміхнувся.

- Неприємно як мінімум, - здогадалась я.

- А терпіти образи приємно? – він присунув до мене шпичасту голову.

- Я вчусь прощенню, - зітхнула я.

- Погано вчишся, - помітив Дракон. – Ось подивись: ціла черга вилаштувалася за твоїми сльозами. Нумо геть звідси, стерв’ятники! – рикнув він на якихось гидотненьких істот, що несподівано виявилися неподалік. Вони стояли, скромно склавши на грудях лапки, і дивилися на мене чорненькими блискучими очицями з великою надією. – Познайомся, до речі, твої утриманці. А я не утриманець. Я відпрацюю. Око за око. Будеш задоволена.

- А ти точно Дракон? – засумнівалась я.

- А то хто ж? Дивись: сильний і благородний, - він змахнув крилами, повернувся в профіль, демонструючи себе у всій красі. – І вогнем плюватися вмію. Показати?

- А як же голови? – продовжувала сумніватися я.

- Так це ж кривдникам. До того ж твоїм. В ім’я справедливості.

- А якщо я не погоджусь?

- Будеш плакати далі. І прощати. І плакати. І годувати цю вічно голодну зграю. І… коротше, тобі краще знати, ти ж у цьому спец… Отже, вибирай. А якщо ні, то я далі полечу. У світі багато ображених. Тим і живемо.

- А можна якось без відкушування голів обійтись? – усе ще вагалася я.

- Можна, - кивнув Дракон. – Це ж я так, образно. Можна просто у вухо… чи в щелепу… Чи плюнути добряче – тут ми домовимося… Отож, оформлюємо договір?

Він вивудив просто з повітря якийсь сувій, розгорнув його витонченим порухом лапи.

- А можна твоє справжнє обличчя побачити? – упиралася я.

- А це чим не задовольняє? – здавалося, він засмутився.

- Адже ти не дракон.

Він забарився, задумливо почесав морду вільною передньою лапою:

- А є різниця?

- Є.

- Ех!.. – сувій розчинився у повітрі, а Дракон досадливо махнув кігтями перед моїм носом. – Нуднюча ти… До всього треба докопатися, усе зіпсувати… Одним словом, вчителька! А ну тебе! Сама себе захищай!

І полетів.

А я сиджу і плачу. Вчуся прощати. І драконів теж.