Глава 5

Я застигла. Стала статуєю з мармуру. Покидьок стояв позаду. Мій ніс відчував його парфуми.

- Чого мовчиш? - запитав він.

- Я поспішаю, - відказала я тієї миті, як приїхав ліфт. Ноги хотіли піти вперед, але Вафлінський не дав цього зробити. Він схопив мою праву руку та міцно тримав.

Серце почало сильно колотитися. Мені стало лячно. Я відчувала той дикий страх, що був вночі. Здавалося, що легені навіть перестали дихати.

- Пропоную спуститися, і на дворі все обговорити, - сказав він, тримаючи мене.

- Добре, - ледве проказала йому.

Ми зайшли до ліфту. Міцна рука відпустила мене. Я слідкувала за кожним його рухом та розуміла, що мене чекало щось дуже погане. Невже він все таки змусить переспати з ним? Чорт! Ще цього не вистачало для повного щастя! Вляпалася…

Коли ліфт зупинився на першому поверсі, Михайло Вафлінський, який був вищий за мене на цілу голову, знову вчепився за моє тіло.

Ми вийшли на вулицю. Він вів до білого автомобіля. Я почала панікувати. Всередині ураганом бушувала істерика.

- Сідай, - відчинив він дверцята.

Я послухалася, бо вибору не бачила. Якби навіть кинулася бігти, то на підборах далеко  б не втекла.

Через секунду я втягувала аромат салону автівки. Тут дуже сильно пахло м'ятою. Також зловила себе на думці, що ніколи не сиділа в такому дорогому автомобілі, який їздив не на бензині, а на електриці.

За декілька митей Михайло сидів поряд. На цьому моменті я не витримала та запитала голосом, що тремтів:

- Куди ти хочеш мене завезти?

- Я не маю наміру нікуди поки їхати, - повернув він голову до мене.

- Чого ти хочеш? – дивилася прямо на нього.

- Я злий на тебе. Ти мене вдарила, а потім я ще отримав від того громили.

- Видно мало дали, що живий, - випалила я.

- Ненсі, не кусайся, - засміявся молодик.

Він знову назвав мене цим іменем, яке я особливо не любила. Воно тільки для клубу.

- Не тягни, що тобі треба, - знову запитали мої вуста.

- Мабуть, важко з'єднувати такі дві роботи. Твої колеги знають, хто ти?

Тут я нарешті почала розуміти, до чого підводив Вафлінський. Він хитрий.

- Їх не стосується, що я роблю вночі, - різко відрізала, дивлячись у його очі, які горіли настільки диким вогнем, що не передати.

- А якщо вони випадково побачать фото, де Ніна Вікторівна у стрінгах танцює перед великою публікою чоловіків? Що тоді буде?

- Таких фото нема, - криво усміхнулася я. - І у нас заборонено робити світлини.

- Ти впевнена? - витягнув він із кишені смартфон, який розблокував та став у ньому щось шукати.

- Тут у тебе сині стрінги, а на ногах білі панчохи, а ще бюстгальтер, який ледве прикриває груди, - спокійно говорив він.

Усі мої нутрощі замерзли від цих слів.

- Але це не єдині фото, є інші, - продовжив Михайло.

- Навіщо ти мене фотографував? Як тобі це вдалося?

- Маю особливу тягу до рудих жінок, але шкода, що ти блондинка. Навіть не думав, що то перука, - далі гортав фото на своєму телефоні.

- Ти хочеш від мене сексу? - запитала я прямо. - Якщо так, то лізь на заднє сидіння, та покінчимо з цим. Але після цього ти видаляєш усі фото, і наші дороги навіки розходяться. Згода?

Він засміявся. Вафлінський ледь не реготав, що стало дратувати мене.

- І чого тобі смішно? - не стримувала я своє обурення.

- Ти забула одну важливу річ, - усміхався він.

- Яку?

- Ти мене сильно образила, і тому я тебе не відпущу так швидко.

- Що ти маєш на увазі?

- У четвер ввечері почитаєш у договорі, який я сьогодні складу перед сном,- показував він свої рівні та білі зуби.

- Ти хочеш зробити мене своєю рабинею?

- Так.

- А якщо я відмовлюся?

- Твої оголенні фото будуть висіти на кожному дереві.

Я ледве стримувала злість. Він мене шантажував! Якщо хтось дізнається про мої нічні зміни, то я втрачу роботу в школі, та моя кар'єра буде зламана! Чорт!

- Я бачу ти не сильно цього хочеш, - різали мене його слова. - Тому, Ненсі, до четверга. Молися, щоб в мене, коли я стану писати умови, був гарний настрій, бо коли лихий, то маю дуже гарну фантазію.

- Бридкий покидьок! - прогарчала я та вискочила з його авто.

- І ти дуже гарна! - крикнув він мені у спину.

Я швидко йшла до зупинки та ледве стримувала сльози. Було важко та дуже страшно. Мозок відмовлявся думати, однак ідіоту було зрозуміло, що я потрапила в дуже серйозну халепу.