Глава 4

До кінця уроків я була не в гуморі. Мене всередині точила заздрість. Звісно я розуміла, що це не гарно, бо Марина моя подруга, але нічого не могла зі собою зробити. Мабуть, цю агресію викликала важкість у серці, яка часто бувала в мене після таких змін, а якщо брати до уваги, що я ще пила алкоголь, то взагалі жах.

Часто було шкода саму себе, бо робота мене вимотувала та не залишала часу на свої справи. Я вже декілька тижнів не могла домалювати картину по номерах, що купила в кінці серпня. Адже коли в мене з'являвся вільний час, то хотілося лише спати. Але це все заради доброї справи - я дуже хотіла вилікувати свою матір, бо сильно її любила.

Я сиділа у своєму кабінеті та чекала поки до мене прийде Ліза. Сьогодні з третьої до п'ятої ми мали займатися фізикою, адже цій одинадцятикласниці наступного року треба буде здавати тестування з цього предмету. Тому поки годинник не показав час, коли прийде дівчина, я швидко випила кави та підготувала потрібні матеріали. Також поставила на лівій руці ручкою хрестик, аби не забути зі собою на наступне додаткове заняття збірник із завданнями, на яке мала їхати до учня додому,

Після того, як мій язик насолодився останнім ковтком кави, у двері постукала моя учениця. На щастя, до цього моменту мій настрій прийшов в норму, та я навіть не встигла зрозуміти, як закінчилося заняття. Мабуть, його полегшила Ліза, що була доволі розумною дівчиною та швидко схоплювала інформацію. Вона набере високий бал на ЗНО, якщо не буде лінуватися.

- Так, Лізо, - говорила я, коли варто було завершувати нашу зустріч. - Зробиш десять цих задач на наступний тиждень, а також повториш декілька разів матеріал, який ми сьогодні розглядали.

- Добре, - махнула вона рудим не фарбованим волоссям та усміхнулася, але зненацька її радісний настрій згас, а очі прикувалися до мого зап'ястя. Школярка бачила мої синці, котрі приховував рукав піджака, що випадково задерся.

- Це впала вчора, нічого страшного, - збрехала я, але по її очах було видно, що вона не вірила.

- Буває, - підіграла мені Ліза. - До побачення.

Вона пішла, а я стала себе сварити, що не помітила, як закотився піджак. Не вистачало аби завтра ще стали гуляти чутки про мої синці... Чорт!

Я почала збирати сумку та думала вже виходити, як мене зупинила Марина. Вона знаходилася в стані легкого сп'яніння та стояла в дверях.

- Ходімо святкувати, - сказала до мене, усміхаючись.

- Вибач, але в мене заняття, - дивилася я в її карі очі, що весело горіли – вони бажали свята.

- А не можна якось перенести?

- Воно вже двічі відкладалося, - сказала я. - Вибач, але нічого не можу зробити.

- Я зрозуміла, - сумно промовила Марина.

- Давай якось в інший день відсвяткуємо, - запропонувала я.

- Гаразд, - махнула вона головою та помітно схмурніла.

- Добре. Бажаю гарно провести час.

- Дякую, - малювалася на її обличчі усмішка.

На цьому наша бесіда закінчилася, і я бігла до свого учня, якого вже не бачила три тижні, адже він був на відпочинку за кордоном. Тому сьогодні ми мали займатися дві години, а також повторити пройдений матеріал.

У дверях квартири мене зустріла матір учня - Анжеліка. Ця ефектна брюнетка завжди була привітною. Вона спочатку запропонувала кави, від якої я відмовилася, але сказала, що після заняття вип'ю її зі задоволенням, а потім жінка провела  мене в кімнату до свого сина.

Якщо чесно, то я не сильно любила проводити заняття в дітей вдома, мені якось це було простіше робити в себе у квартирі або в школі. З невідомих причин я відчувала себе незручно. Втім даний одинадцятикласник був єдиним, до кого я ходила. Решта навідувалася у мій тісний кабінет у школі, а ще двоє - до мене додому на вихідних.

Іван не був таким старанним, як Ліза. Здавалося, що він дві години десь літав у хмарах та зовсім мене не чув. Я намагалась не злитися, коли ставила йому питання, на які хвилину тому сама давала правильну відповідь. Надіялася, що він ще не відійшов від захопливого відпочинку, який можуть дозволити собі люди зі статками.

Після дарма витраченого часу, я випила з його матір'ю обіцяну каву. Ми з нею говорили про систему освіти та про її переживання, що Іван погано складе тестування. Я зі свого боку заспокоювала жінку та запевняла, що все буде добре, та він все вивчить та отримає гарні бали для вступу в університет.

- Може з нами повечеряєте? - сказала вона до мене.

Я зашарілася, адже це було якось неочікувано, втім вона особливо не реагувала на мої негативні відповіді.

- Не говоріть дурниць, - казала. - Ви не будете зайві. Краще сідаймо у столовій за стіл.

Анжеліка провела мене до відповідної кімнати. Вона була світлою та елегантною. На великий коричневий стіл несла посуд дівчина у формі, а коли пролунав дзвінок, то вона побігла до вхідних дверей.

- О, мабуть, Петро уже прийшов, - сказала Анжеліка, зрадівши. - Дуже добре, що він сьогодні вчасно, бо було б негарно змушувати вас чекати.

У відповідь я усміхнулася їй, а потім перевила погляд своїх очей на двох чоловіків, що зайшли до столової. Один із них мав шрам на щоці та дуже знайомі сині океани...