Глава 3

Близько п'ятої години ранку я повернулася додому. Мене зустрічала крихітна квартира на п'ятому поверсі дев'ятиповерхівки, котра дісталася від бабусі. Вона дуже мене любила, але, на жаль, померла декілька років тому. Це був найсумніший день у моєму житті.

Відчинивши двері, в ніс вдарив запах м'яти. Він йшов від аромалампи, яку я напередодні ввечері використовувала, адже мене дуже дратував специфічний запах, який видавали старі будинки. Однак жалітися не стану - треба радіти, що в мене було власне житло.

Я одразу зайшла на маленьку кухню, де сіла на стілець та закрила очі. Дуже хотілося спати. Звісно могла до шостої трішки закрити очі, але відчувала, що потім буде гірше, або взагалі не почую будильник. Тому випила склянку води з фільтра та пішла до ванної кімнати

Гаряча вода, що струмочками стікала по тілу, заспокоювала та змивала з мене солоний піт та гіркий сором. Душ після нічної зміни був для мене певним ритуалом очищення. Тільки після нього я переставала відчувати себе гидко та ніяково. Разом із тою брудною водою у каналізацію стікали ті хтиві погляди чоловіків, що всю ніч дивилися на моє тіло, чим позбавляли його гідності та якоїсь цінності.

Після водних процедур я трішки прийшла в себе. Негативні події ночі повільно зникали, і голова наповнювалася думками про день, який сьогодні в мене мав бути доволі насичений.

У останній вівторок вересня я мала шість уроків, а також ще два додаткові заняття з дітьми. Це також приносило мені додатковий дохід, але для цього доводилося ходити до них додому та дві години говорити без зупинок. Однак простіше було коли слухали, бо зазвичай вони просто махали головами та розгубленими очима дивилися на мене та думали про своє. Але така професія вчителя. З цим нічого не поробиш. У таких випадках доводилося заново все пояснювати.

Після того, як я висушила феном своє довге фарбоване біляве волосся та заклала його у пучок, то стала малювати обличчя. Для школи завжди робила непримітний та дуже стриманий макіяж: маленькі стрілки, трішки туші та ледь помітна губна помада. Інколи використовувала тональний крем, аби приховати втому на обличчі. Хоча такий спосіб не сильно допомагав. Колеги все одно помічали, що я наче з хреста знята, та ставали питати в мене чи все добре...

Ніхто з них і навіть моя подруга Марина, яка також працювала вчителькою, не знали про мою ще одну роботу. І це було добре, адже мене б тоді викинули зі школи. Хто захоче, щоб його дитину навчала стриптизерка? Ніхто! Тому я ретельно приховувала свою іншу зайнятість та намагалася не привертати до себе зайвої уваги. Я проста сіра мишка з поганим зором.

Для танців я використовувала контактні лінзи, а у звичному житті ходила в окулярах, скло яких було доволі товстим та важким. Чорна масивна оправа часто сповзала мені на кінчик носа, що дратувало, і їх доводилося постійно поправляти.

Після макіяжу я пішла прасувати сірий костюм та білу блузу, які випрала вчора. На щастя, вони висохли, і через десять хвилин я стояла одягнута. Вигляд у мене був суровим. До такої жодний чоловік не підійде, мабуть, саме тому я досі була одна, але якщо розібратися, то мені зараз не до цього. Мені треба лікувати маму, а особисте життя почекає. Бо саме ця жінка народила та виховала мене, тому я мала їй допомагати, а не бути, як моя старша сестра Вероніка, яка жила у своє задоволення та навіть не телефонувала мамі.

Та взагалі Вероніка для мене хвора та болюча тема. Мене настільки обурювала її поведінка, що жах. Замість того, аби допомогти мамі, вона приходила та просила гроші, бо їй не вистачало, а у неї зарплата чимала. Мабуть, втричі більша за мої всі доходи разом узяті, адже вона працювала помічницею в одного  бізнесмена.  

Втім досить згадувати цю гадюку. Звісно зараз у мене такий настрій, щоб сидіти та злитися, бо я страшенно хотіла спати і мене нудило від втоми, але треба було швидко снідати, увімкнути гарний настрій та бігти на роботу.

Рівно о дев'ятій годині ранку я зайшла до класу, де сиділи невгамовні діти, але коли їхні веселі очі побачили в моїх руках зошити, то схмурніли. Сьогодні в семикласників була контрольна з фізики.

Через п'ять хвилин вони вже робили завдання. Деякі радісно писали, бо знали відповідь, а більша частина дітей насуплено сиділа та час від часу перекидалася поглядами. Найсміливіші намагалися зазирнути до книги, але цього не давав зробити мій погляд, який гуляв по класу та лякав.

Я ненавиділа коли діти списували, бо з цього сенсу мало. Велику кількість разів мої вуста наголошували, що від цього вони розумнішими не стануть і треба вчитися, а не надіятися, що Ніна Вікторівна під час контрольної та самостійної роботи буде сидіти в телефоні та нічого не побачить.

Проте, на жаль, вони цього не хотіли розуміти і тому намагалися щось підгледіти в підручниках.

- Аріно! - звернулася я до дівчинки, що сиділа біля стіни та намагалася відкрити книгу.

Вона підняла свою чорняву голову. Дуже коротка стрижка робила її схожою на хлопчика. Ніколи не розуміла навіщо деякі батьки не дозволяли своїм донькам довге волосся, адже це красиво.

- Вона тобі не допоможе, - говорила спокійно я. - Закрий її, бо тоді знижу оцінку на два бали.

Вона нахмурилася та забрала руку від книги.

- Валіку, це тебе також стосується,- зиркнула я на білявого хлопця, який також робив спробу, щось підгледіти. – Треба було учора відкривати підручник.