В розмові, що зав’язалася, непомітно пролетів антракт. Після спектаклю ми всі дружною компанією нагрянули в «Коза Ностра». Правда посидіти там нам довго не вдалося. Мені й Вадиму подзвонили з лікарні і терміново викликали на позачергову зміну. Привезли велику партію травмованих тож роботи у нас вистачило на цілу ніч. Наші жінки були змушені повертатися до власних домівок самотужки.
На ранок, обоє втомлені від напруженої роботи, вийшли надвір перекурити. Глибоко затягнувшись сигаретним димом Вадим поцікавився:
– То що, тепер здаємо зміну й до мене спати?
Відповісти приятелеві я не встиг, бо в кишені тенькнув телефон. Діставши мобільного відкрив месенджер і побачив коротке повідомлення від дружини: «Повертайся додому».
– Та ні, – ледь стримуючи щасливу посмішку на обличчі промовив я. – Я їду до своїх.
Ось так мені вдалося помиритися з дружиною і налагодити мир та злагоду в нашій сім’ї. Мушу зізнатися, що полум’я ревнощів у моєї Світлани після цього випадку помітно вщухнуло, хоча ще не повністю. Та я намагаюся не давати їй і найменших причин для недовіри та підозр. А ще дружина здружилася з Роксоланою, мабуть тому що хореографиня останнім часом дуже зблизилася з Вадимом, й зараз готує нашу доньку до нових танцювальних змагань.