4

В той же вечір донька розповіла у всіх подробицях своїй матері все що трапилося на танцях сьогодні. Не оминула вона й тої обставини, що я побував на їхньому уроці і мені там дуже сподобалося. Ну і як вишенька на торті прозвучало те, що Роксолана Матвіївна теж була надзвичайно рада моїй присутності і навіть сама станцювала разом з учнями для мене.

– Хто б сумнівався, – єхидно зауважила дружина, гнівно зиркнувши в мою сторону. – Твій батько імпозантний мужчина. Його присутності рада не одна жінка.

– Дівчата, годі вам вже теревенити про ці танці, – спробував змінити тему розмови я. – Давайте краще виберемо куди поїдемо відпочивати цими вихідними. Пропоную з’їздити в ліс за грибами, якщо звісно погода дозволить.

Світлана ще раз зиркнула в мою сторону і в цьому погляді палахкотіла неприхована підозріливість та недовіра до мене. Для таких емоцій жінка мала серйозне підґрунтя. Так склалися обставини, що в минулому я вже якось проявив слабкість і піддавшись спокусам зрадив їй з іншою. Трапилося це кілька років тому, коли про майбутню епідемію коронавірусу та війну ще ніхто й гадки не мав. Тоді наш шлюб буквально тріщав по швах. Поки я працював травматологом у міській лікарні Світлана подалася закордон, на заробітки.

Не те щоб нам бракувало на прожиття, але завжди хочеться чогось більшого. Особливо коли доводиться виховувати доньку, у якої свої забаганки та потреби. Я переконував дружину не робити такого важливого кроку, бо як же ми будемо жити без неї, та вона як завше була непохитною в своєму рішенні. Поїхала, та перед цим пообіцяла, що мовляв це лише на рік, що тільки заробить на ремонт в квартирі і повернеться додому.

Якби ж то воно так було. Минув рік, потім другий, третій… Апетит як відомо приходить під час їди. Після ремонту квартири моїй благовірній прийшла ідея купити краще житло в більш престижному районі. Там теж треба було робити ремонт. А ще меблі, одяг, косметика й біжутерія для себе й доньки. Вийшло замкнуте коло з якого не було виходу.

Довга розлука з коханою дружиною стала тим випробуванням яке мені не вдалося пройти достойно. Спершу відсутність Світлани намагався компенсувати роботою. В лікарні її і так вистачало, та я брав додаткові чергування, щоб відволіктися від тужливих думок. Єдиною розрадою була донька про котру я мав дбати щодень і заради якої й повертався зі змін додому. Однак всяка терплячість має свій свою межу, й моя закінчилася коли в лікарні з’явилася молода практикантка Наталя. Їй було всього двадцять з лишком і вона була красивою та звабливою дівчиною. Між нами зав’язалися приязні, товариські відносини, котрі незабаром переросли у справжню дружбу.

Стати на стежку зради мене підштовхнули дві причини: ревнощі та жалість. Ревнощі були до Світлани, що дзвонила мені все рідше й рідше, а на Батьківщину приїздила тільки пару разів на рік. В мене з’явилися побоювання, що я вже став нецікавий їй, а також зародилася підозра, що можливо на чужині вона знайшла собі іншого. Наочний приклад був перед очима. Дружина Вадима, мого колеги по роботі, поїхала в сонячну Венецію і за дуже короткий термін розійшлася з законним чоловіком, бо закохалася в заможного італійця. Чим не підстава для того щоб й собі впасти у депресію та не думати про найгірше?

З Наталкою вийшло все випадково. У неї була своя життєва трагедія. Практикантку кинув її коханий, саме тоді коли вона вже була впевнена що до заміжжя з ним залишився один кров. Похмурий настрій, почервонілі від сліз очі, бліде личко стали її візитною карточкою. В ту ніч нам випало чергувати разом, зав’язалася довірлива розмова, котра незабаром переросла у справжню істерику нещасної жінки. Я як вмів взявся заспокоювати зарюмсану Наталю, а потім сталося те, що сталося. Ми незчулися як опинилися в обіймах одне одного, а дальше палкі поцілунки, ніжні пестощі й солодке блаженство від інтимної близькості яке тривало ледь не до самого ранку.

Любовний роман у нас тривав недовго. Всього кілька місяців, доки Наталка не закінчивши практику у нашій лікарні повернулася в своє рідне місто. Та навіть цього короткого часу вистачило, щоб про нього дізналася моя дружина. Навіть закордоном вона не припинила контактувати зі своїми старими подругами. От одна із них мабуть і донесла про мої «подвиги». Світлана терміново повернулася додому й у нас відбулася надзвичайно серйозна розмова. Я покаявся перед нею в своїх гріхах і попрохав про прощення. Дружина довго гнівалася, але врешті-решт дала мені ще один шанс. І тепер, ми хоч живемо разом в мирі та злагоді, та все ж час-від-часу вона дозволяє собі пускати гострі шпильки в мою адресу.

Я добре розумію Світлану, ніскільки не ображаюся на жінку і намагаюся не давати їй підстав для недовіри та сумнівів. Мені достатньо того що дружина відмовилися від поїздок на заробітки і тепер сидить вдома, постійно поряд мене з Марійкою. А щодо деякого надмірного контролю й прозорих натяків зі сторони дружини, то за все житті потрібно платити. Особливо коли наробиш таких серйозних помилок за яких і самому зараз дуже соромно.