Розділ 1

— О ні! Ні–ні–ні! Велика Ганрієто, я ж не цього хотіла! Та мене вб’ють за таке!

Скрушно похитуючи головою, безсило осіла на підлогу там само, де ще мить тому стояла. А біля мене, у тьмяному сяйві пентаграми, яке вже потроху згасало, обличчям додолу нерухомо лежав напівоголений чоловік. Схоже, непритомний. Довге чорняве волосся затуляло обличчя незнайомця. Я не знала, хто це, а підійти ближче й прибрати пасма, щоб роздивитися, бракувало сміливості.

“Що тепер буде? Як же моя мрія? Невже через якогось дурня все накриється? Він узагалі живий?” — думки калейдоскопом завертілися в голові. Навіть не встигла осмислити останнє, як тіло саме почало рухатися, і я накарачки підповзла до чоловіка. Варто було б перевірити, чи б’ється його серце та чи дихає він. Хто зна, а може, до мене занесло якусь нечисть?! Ото буде халепа!

Але ні! Обережно, наче прибулець міг відкусити мені руку, щойно я до нього торкнуся, відкинула пасмо чорного, наче смола, волосся – і побачила доволі знайомі риси обличчя. А бодай йому грець! Краще б якусь нечисть притягнуло! Тоді б у мене був хоч малесенький шанс зберегти не тільки життя, а й магію. А начальник королівських шукачів, найсильніший некромант Стонтерберга, завиграшки спустить з мене шкуру і навіть не згадає! 

“А може, він усе ж мертвий?” — наївно надіялась я, але вже незабаром усі мої сподівання виявилися марними: чоловік стиха застогнав, проте до тями повністю не прийшов. 

“У ліс його! Швидко відтягнути в ліс — і все буде чудово! Прокинеться, озирнеться навкруги, нікого не знайде та й піде у своїх важливих некромантських справах. А я в цей час десь пересиджу”, — блискавкою промайнуло в голові. Цей план мені здавався ідеальним, і, щоб не гаяти ані хвилини, чекаючи, коли чоловік усе ж опритомніє та покаже, почім ківш лиха, я швиденько взялася втілювати ідею в життя. Учепилася за некромантові ноги й потягнула, намагаючись робити все швидко та обережно. 

Але де там! Цей бугай важив, мабуть, як лось, якого батько колись привіз із полювання. Тоді його тягло двоє кремезних і дужих хлопів, а тут я — тендітна дівчина. І якщо до дверей однієї з кімнат із горем пополам змогла доволочити чоловіка (хоч і добряче почистила підлогу його парсуною!), то що робити зі сходами, жодного уявлення не мала. Ні, я, звичайно, докумекала перевернути його на спину, щоб не роздряпати всю пику, але все ж устигла декілька ран залишити.

Гм, от що могло піти не за планом? Я ж майже рік намагалася знайти цей ритуал пошуку наставника!

Та й готувалася не менше як два місяці. Усе робила за правилами: омивалась у світлі перших променів сонця, вичитувала закляття, що очищували ауру та тіло, навіть ні з ким не сварилася! І свічки для ритуалу сама виготовила за прабабусиною формулою, ще й екстракт моржаника додала. А скільки зусиль доклала, щоб знайти потрібне чорнило! І що? Замість імені наставника, яке мало висвітитися в пентаграмі, туди притягло цього… цього…

Де він тільки взявся на мою голову?! Я вже навіть малодушно подумала була добити заразу, але це ішло в розріз з моїми принципами. Як цілитель може вбити пацієнта? Навіть те, що, замість лікувати, я намагалася здихатися чоловіка, шкребло по серцю, наче зграя кішок випустила кігті й уп’ялася в мене. 

Так, звісно, я б полікувала цього бугая, якби не той випадок, що стався декілька років тому, коли я втекла з дому до мадам Рорті. Вона саме оголосила конкурс на місце своєї учениці – хотіла випестити, немов улюблену квітку, наступницю своєї справи. Ах, як же я мріяла, що зможу стати тією щасливицею! Готувалась і вдень і вночі, майже не їла та не спала, готова була на все заради своєї мрії! Але мої батьки були проти, тож із дому довелося тікати в сутінках, поночі добиратися до сусідньої провінції, аби тільки встигнути продемонструвати свій незвичайний талант мадам. Та не так сталося, як гадалося.

Якийсь дурень, вийшовши з таверни, вирішив, мабуть, задля веселощів мене налякати, а я з переляку взяла й підпалила будинок мадам Рорті! І замість того, щоб оцінити такі виняткові здібності, вона почала верещати на всю вулицю, що я криворука нездара, мантелепа й нічого путнього з мене не вийде. Стара мегера! Та мені на роду написано стати успішною і сильною відьмою! Подумаєш, спалила вщент будинок, але ж я не навчена! 

І замість того, щоб мене вчити, заборонили використовувати майже всю магію! Дозволили послуговуватися нею лише в побуті, та й то лише для найслабших заклять. А якщо цей бугай дізнається, що його притягнуло через мій ритуал, то він негайно потягне мене на допит, а потім, якщо не стратить, то точно позбавить магії.

— Козел, — ледь чутно буркотіла собі під носа, намагаючись обережно стягнути некроманта сходами, — наїв собі зад, а мені оце мучся з ним! Ні щоб до весілля готуватися, завтра воно в нього, здається, чи коли там? Та байдуже! Усе мені порушив, а тепер витріщається! 

Ляпнула – і аж обімліла, усе ще тримаючи некроманта за ноги. Бо чоловік, скептично підвівши брови, дивився своїми темними очима прямісінько на мене, і, схоже, опритомнів він не щойно. 

— Терріньєрта Ейдер, — сердито… ні, навіть не так — розлючено, скажено виплюнув він моє ім’я, — нездара, якій заборонено використовувати магію, власною персоною. Цікаво, і що ж ти хотіла зі мною зробити?

Треба було сказати щось розумне, щось таке, від чого в пана шукача не сіпалася б щока від гніву. А може, варто було все заперечувати чи відмовчуватися? Нести будь-яку ахінею й удавати зі себе божевільну? Аби тільки відвести від себе загрозу, аби тільки здихатися його!

— Я…

— Ну? Що “я”? — утрачав терпіння некромант, чомусь і досі лежачи на холодній підлозі.

— Нічого я не робила, займалася своїми справами, аж тут ви звідкись узялися.

Розумно ж вийшло, правда? От у пана шукача взагалі не залишилося ніяких сумнівів у моїй причетності до його появи тут! Хіба ні? Велика Ганрієто, ну чому ж я таку дурницю ляпнула?!

— Якими саме справами? Хотіли ритуал провести, жертву принести й нікого кращого за мене не знайшли? — некромант, здавалося, не так уже й сильно обурювався.