25 Майбутнє

Перші декілька днів по поверненню до академії були для Хаола одночасно радсними та напруженими. Все рідне здавалося якимось чужим. Нехай бажаним, близьким, але надто незвичним.

Вчитель Уман склав йому індивідуальний план занять, на яких Хаол часто сидів разом із наставником, пригадуючи все, що він вже забув. Математика, мова, біологія… Останні декілька місяців хлопець навіть не вчився, просиджуючи штани поряд з майбутніми паладинами, від яких вивертало навиворіт. Магічні предмети треба було згадувати чи не з самого початку. Заново виставляти руки, контролювати потоки магічної. А після уроків дивитися, як діти безтурботно грають чи йдуть практикуватися на майданчики за академією, замість того, аби приступити до роботи. Все навколо було так спокійно, передбачувано та комфортно, що в Хаола починалася паніка.

Перші декілька днів він навіть шукав своє місце біля мийки, питав у вчителів про завдання, які він має виконати до відбою. Віддавав їм честь, звертався, як паладин чи як до паладинів, замість того, аби кланятися. Хаол забув, як це бути магом і жити життя мага.

Нехай прокидатися треба було так само рано, снідати та йти на уроки, але все це було інакшим. Рідним й чужим одночасно.

Хаол продовжував відбілювати шкіру. Через засмагу, хтось з учнів постійно вказував на нього пальцем і глузував. Хаолу хотілося крізь землю провалитися і разом з тим нам’яти кривдникам пики.

Під стіною покарання Хаол опинився вже на наступний день, після повернення. Сидів він там через бійку. На другий день — через грубості і лайку. Ще через день — через неспристойні жести, які ображали старшокласника.

Вчителі не розуміли, що з ним робити. Такий спокійний і слухняний Хаол повернувся до них справжнім кривдником, який кидався на учнів за будь-який косий погляд на себе. Парубка тягали за вуха, садили під стіну покарання, а він все одно продовжував конфліктувати. І не через те, що дійсно став злим, а через те, що забув, як можна поводитися інакше. В цитаделі працювало правило сили, де треба було стояти за себе кулаками, а тут… В Хаола душа виверталася навиворіт, сидячи під стіною покарання. Все тіло охоплював страх, що після такої поведінки його виженуть, скажуть, що він розчарування академії, що вчителі даремно його шукати та бажали повернути. Хотілося ридати, але навіть сльози більше не йшли на публіці, через страх, що його назвуть плаксієм. І тільки рідний наставник міг заспокоїти. Втихомирити, переконати, запевнити, що Хаола ніхто не вижене і більше не кине. Хлопець кивав. Вірив. Хотів вірити. Бо іншого йому не залишалося.

Ракор працював з агресією Хаола декілька місяців. Знову навчав його манерам, слухняності, спокою. І це поступово давало плоди. Хаол вже не кидався на інших учнів, починав менше лаятися та огризатися, і в принципі повертався до того свого спокійного стану, який в нього був на початку весни.

Крім того, Хаолу знову доводилося вчитися приймати любов від старших, їх турботу про нього, піклування. Вчителі із наставником протягували йому руку розради, яку Хаол невпевнено приймав.

Протягом наступних декількох місяців, Хаол зміг відновити всі свої теоретичні знання та практичні навички в магії. Наздогнати однокласників йому вдалося тільки на початку нового навчального року, тож до класу він повернувся тільки в середині жовтня, вже після того, як всім іншим вручили їх нову навчальну форму. Хаол отримав своє біле нижнє вбрання та блакитний одяг в індивідуальному порядку, коли вчителі особливо нахвалювали його за завзяття та старанність в навчанні. Хаол тільки рожевів, слухаючи такі приємні слова.

Він дійсно став краще вчитися. Весь вільний час Хаол приділяв практиці, медитаціям, вивченню теоретичних тем. Лиш іноді він дозволяв собі відпочити із друзями на ставку, влаштовуючи перегони кораблів, чи побазікати із Вайо по амулету.

На побачення з коханим Хаол їздив у супроводі наставника кожної суботи, чи не в обов’язковому порядку влаштовуючи спільну ночівлю. А в якийсь момент Ракор почав брати на ці побачення свою вчительку, в якої більше не було живота.

«Певно, народила і вони знову помирилися,» — із тихою радістю дивився Хаол на них.

Наставник казав, що дитину одразу віддали в малу академію на виховання. І Хаол навіть бачив її — пару разів навідував разом із Ракором та вчителькою Зоаною.

— Ми не маємо прив’язуватися, — відмовлялася дівчина взяти свою доньку на руки. — Ми маємо надавати перевагу своїм духовним дітям, а не біологічним.

В Хаола серце стискалося від таких слів. Він навіть хотів змусити вчителів стати справжніми батьками та піклуватися про свою дитину. Але разом із тим він зовсім не хотів ділитися Ракором ще з якоюсь дитиною, коли той належав тільки йому, як опікун. Тож довелося зробити вигляд, що Хаол згоден із таким рішенням педагогів — залишити свою дитину на вихователей малої академії, які будуть ростити її, піклуватися та виховувати.

«В малій академії гарно, — згадував Хаол власне дитинство. — Головне тільки після неї до гарного вчителя попасти,» — косився на наставника.

Після того, як в життя Ракора повернулася Зоана, чоловік знову розквітнув та помолодшав. На побаченнях він постійно сміявся, гнався за вчителькою, яка пурхала по землі та будівлях, наче метелик, що хотів грати в наздоганялки. Вона дражнила наставника, показувала йому язика, пустувала та постійно провокувала до чогось. А Ракор гнався за нею, ловив, цілував, загравав, і певно робив щось значно відвертіше за те, що бачили Хаол із Вайо. Між собою хлопці починали жартувати про близьке одруження, у кожний зручний момент запитуючи у вчителів, чи запросять вони їх на весілля. А ті ніяково відводили погляди, нагадуючи підліткам, що в них багато уроків і взагалі немає часу для подібних свят.

— Можете у неділю одружитися! — сміявся Хаол. — Все одно разом на побачення ходимо!

Під час ночівель на постоялому дворі, наставник тепер брав обидві кімнати із двомісними ліжками. Хаол з Вайо не чули того, що відбувалося у вчителів, але вони були впевнені, що ті займаються приблизно тим самим, що і вони один з одним під ковдрою.