18 Злодій

— Але командире! — вражено заявляв Роа, у стороні спілкуючись із тим самим паладином зі своєї цитадель. — Я відчув магію! Хіба ми не маємо довіряти своїм відчуттям?

— Маємо. Але ця ситуація трохи інакша.

— І чим саме? Адже ви давали присягу служити магам! Чому ми не можемо зараз забрати його? Він маг! Я відчув це! Я відчув поклик! Коли він торкнувся мене!

— Так, я тебе розумію… — намагався долонею заспокоїти його.

— Тоді чого ви не дієте? — насупився він. — Як лідер свого курсу я вимагаю вас дати пояснення! — стукнув палицею в землю.

— Роа, ми не можемо сліпо діяти, не знаючи з чим маємо справу. Чи дійсно він грозовий маг, чи тільки видає себе за нього…

— Але поклик! — перебив хлопець. — Його неможливо підробити! Чи ви не вірите мені? Не довіряєте?

— Роа, ти ще занадто молодий, аби зрозуміти, що саме ти відчув. В тебе замало практики. А навіть якщо ти дійсно відчув той самий поклик, ми все одно не можемо діяти наосліп. Ми не знаємо в якому стані душевна рівновага цього хлопця. Що з його ахором та взагалі із магією. Зараз він ходить у срібному обладунку, — жестом звернув увагу на це. — А срібло дуже добре проводить струм. Якщо в нього станеться якесь потрясіння, яке він не зможе контролювати, можуть постраждати інші. Краще дочекатися золотого променя та його перевірки, а потім вже діяти, зважаючи на його слова. За ним вже поїхали. Золоті промені приходять швидко, тож не турбуйся. А поки що хай все залишається так, як зараз. Якщо він вже стільки часу провів серед курсантів водяної крові і досі їм не нашкодив, отже він звик до цих умов. А різке висмикування з них може призвезти до душевного потрясіння. Навіть якщо воно буде хорошим, в нього все одно може статися імпульс чи криз. Ми не знаємо в якому стані його сила, — повторив ще раз, аби Роа це точно зрозумів. — І ми маємо зважати на це.

— Добре, — незгідно відвернувся він.

— Не турбуйся, — похлопав по плечу. — Ми не забудемо цього хлопця і прослідкуємо, аби золоті промені не допустили помилки в його перевірці.

— Я просто хочу допомогти йому. Він — маг, — насупився. — І його місце точно не тут, — покосився у сторону свого курсу, що обступив Хаола.

Паладин у срібному обладунку вже пішов. 

— Я вірю тобі і згоден з тобою. Але ми маємо бути обережними. Все ж мова про грозового мага, а не про земляного чи водяного. В них захована велика руйнівна сила…

З компанії підлітків почувся розгніваний крик Хаола:

— Скільки разів я вам це казав?!

Командир переполохано глянув туди. А Роа одразу побіг.

— Ми не знали, що то правда… — збентежено відповідав Ахон, який спостерігав за усією тією розмовою між дорослими паладинами. — Командир завжди казав, що то неправда…

— НЕПРАВДА?! — заволав Хаол. — Я — МАГ! Я завжди казав, що я маг! Тільки коли мене почали карати за це — перестав! Я навіть показував магію командиру, аби він точно повірив мені! І що я отримав?! Він запер мене у карцері на два дні! — змахнув долонею.

Курсанти грозової крові шоковано перезирнулися.

— Ви ув’язнили мага? — запитав хтось з них у підлітків в металі.

— Нам сказали, що він приніс небезпечний амулет, — незручно відповів Гране.

— Маги так затято не б’ються, — засумнівався той самий, з яким Хаола постійно ставили під час тренувань. — Ти не можеш бути магом. Маги фізично слабкі і дуже крихкі. А ти не такий.

— Хочеш сказати це комплімент? — нахабно подивився Хаол йому в очі.

— Гей! — підскочив Роа та став між ними. — Що тут відбувається? Заспокойтеся, — виставив руки у сторони.

— В мене був вибір уникнути тренувань? — знову запитав Хаол, дивлячись їм в очі. — Був вибір не одягати обладунок? — хлопнув по своїм грудям, від чого задзвеніли срібні «лусочки». — В мене був хоч якийсь вибір не взяти до рук меч?

— Ви змусили мага битися? — не могли повірити курсанти в блакитному.

— Ми також думали, що ти маг напочатку, — намагався захиститися Ахон. — Але потім ти сказав, що бачився із золотим променем, він тебе не забрав, отже ми вирішили, що ти не маг, а просто хлопець з багатої родини. Не знаю. Аристократ якийсь. Може байстрюк магічний. Але ти сам напочатку казав, що ти не маг. Так, схожий і багато про магів знав. Але ж ТИ САМ казав, що ти магом не є! — вражено заявив він.

Підлітки грозової крові спантеличено подивилися на Хаола, не розуміючи навіщо він так казав.

— Я тоді втратив ахор! — вперто стиснув той кулаки. — Втік! Не знав, що мене чекає далі! І я посварився зі своїм вчителем! — заявив з надривом. — Я не хотів повертатися до академії! Але я залишався магом! Я завжди ним був!

— Так, годі, — став Роа поперед Хаола, дивлячись на хлопців у металі і закриваючи мага своїм тілом. — Не треба більше сваритися, — намагався він зупинити все, аби Хаол мимовільно не нашкодив комусь.

— Якби ти одразу сказав, що ти маг, — занепокоєно кричав Ахон через плече Роа, — ми б відправили тебе до академії! Це дійсно неправильно, що ти був з нами! Але ми повірили тобі! Твоїм словам про те, що ти не маг!

Хаол скривив губи.

Невже всі ці страждання були через нього самого? Всі ті дні, бійки, втома, праця і мозолі на руках. Невже він сам винен в усьому, що він пережив? В тому дні, коли його силою роздягнули і мили. В тій ночі, коли він ледь не зістрибнув з муру.

«Чому…? — з біллю в горлі та серці заплющив він очі. — Чому…?»

«То проблема в мені?» — запитав той самий внутрішній голос, якого Хаол вже так давно не чув і радий був би більше ніколи не чути. — «Я — проблема?»

«Ні, я не проблема,» — покрутив він головою, намагаючись відігнати цю думку. — «Я не проблема.»

«Ти сам винен у всьому.»

«Ні.»

«Ти сам втік з академії. Сам відправився до цитаделі. Сам втік від золотого променя, який міг допомогти тобі. Сам повернувся до паладинів. Сам казав, що ти не маг.»

«Ні! Ні!» — в паніці схопився за голову та зігнувся. — «В мене були причини так робити, але я не винуватий! Я одразу хотів назад! Я одразу хотів до академії! І до наставника! Я ображався! Але я хотів назад!»