16 Невблаганний час

Вранці Хаол пішов до спальні із приємною втомою на серці. Було так гарно, спокійно і по-особливому тепло, після розмови з наставником. Вони нарешті зустрілися, Ракор нарешті зрозумів, що то справжній Хаол приходив до нього. Вони слухали дощ, дивилися на ставок, спілкувалися жестами і словами. Наставник обіцяв знайти Хаола і повернути його до академії. Заспокоював, показував свою любов і тугу. Назначив час увечері, коли вони зможуть поринути в стан тариге та знову поспілкуватися, аби не робити це вночі.

Думки були сповненні надії.

«Наставник пообіцяв,» — був впевнений Хаол.

Нехай Ракор не клявся своїм омаре, як він це робив раніше, але Хаол вірив. Він знав, що вчитель ніколи не зрадить свого слова. Не забуде про нього. Не кине напризволяще. Він точно знайде його і прийде, забере до академії. Залишалося тільки чекати.

Хаол пішов спати. Зняв обладунок, переодягнувся у нічне і ліг, сподіваючись спокійно заснути.

Хлопці розбудили тільки на обід. Тож Хаол знову одягнувся, пішов поїв місцевої їжі, що не викликала захвату, надягнув обладунок та відправився зі всіма на тренування.

Опісля полудник, миття посуду на кухні.

І нарешті вільні години, коли він поспішив до озера, знайшов собі тиху місцину, сів та поринув у стан тариге, бажаючи якнайшвидше зустрітися з наставником.

Навколо шелестіли дерева, очерет. Співали жуки, проносилися жуки. Світило сонце, що змушувало блищати маленькі хвилі на озері. І стояв приємний запах моря, до якого можна було дійти власними ногами.

Хаол глибоко зітхнув, поринаючи у спокій.

Пітьма.

— Ти вже тут? — звіддаля почувся добрий голос наставника.

«Вже близько,» — зосередився хлопець сильніше і розплющив очі, побачив Ракора перед собою.

Чоловік знову сидів на пласкій подушці під тим самим деревом біля ставка. Так само, як і Хаол, якого помістило у власне тіло в учнівській формі. Проте на цей раз між ними стояла не гра, а невеликий столик із піалами, чайничком і солодощами.

— Я вирішив згадати, як ми раніше пили чай разом. Ти не проти? — якось невпевнено подивився Ракор на хлопця.

А Хаол навіть не помітив цього запитання, продовжуючи розглядати наповнення столу. Куточки його губ злегка піднялися, погляд заблищав, а душа так і хотіла скоріше взяти піалу та насолодитися смаком.

«В цитаделі чай якийсь гидкий, гіркий, холодний. А тут мені його наставник зробить,» — не міг Хаол всидіти на місці. 

— Вибач за все те, — опустив Ракор погляд до столу, взяв чайничок і почав нагрівати його полум’ям з рук. — Я запалився. Вогняну кров нелегко завжди тримати під контролем. Іноді вона просто вибухає. Це мене не виправдовує, але… — важко зітхнув. — Це хоч пояснює, чому я… — похнюпив голову. — Вибач мені.

Хаол підняв погляд до вчителя і винувато опустив голову.

«То я завжди створюю проблеми. Вашої провини в тому немає…» — відвів погляд у сторону.

— Але ти молодець, — підбадьорливо продовжив Ракор. — Сам зміг занурюватися у тариге. Це вимагає великої концентрації і частої практики. Навіть учора ти доволі довго зміг знаходитися біля мене. Неймовірні успіхи. Хто тебе навчив? — підняв погляд до хлопця. — Ти потоваришував з якимось магом?

«Якби ж… — прикро скривив він губи. — Я сам… Сам-один в цьому місці, де мені не місце,» — вирівнявся та подивився у сторону.

— Ну, — опустив Ракор погляд, помічаючи, що з ним не хочуть спілкуватися, — я пишаюся тобою. Ти молодець. Великі успіхи.

«Я б хотів, аби ви мене так хвалили не за тариге, а за щось дійсно корисне… За блискавку, дощ… За те, чому ви вчили мене. А не за те, що я навчився робити, бо не мав іншого вибору,» — підняв долоню і спробував начаклувати хмаринку збоку від них.

Наставник поглянув на це:

— На жаль, але в тебе ще замало сил, аби чарувати в тариге.

Хаол зневірено опустив руки та голову.

— Це останній рівень володіння, — продовжив Ракор. — Спершу рухи, потім мова, письмо і в самому кінці чарування. Підпорядкування сну власній волі йде вже після всього цього. Якщо хочеш, я розповім тобі всі тонкощі володіння тариге.

«Я хочу дощик робити, а не бути «майстром снів»,» — неприємно насупився учень.

— Наприклад підсвідомі страхи можуть забрати собі керування сном, якщо в тебе не вистачає власної волі, — перевів погляд на чайничок. — Певно ти бачив деякі з моїх жахіть. Нормальні сни мені вже давно не сняться.

Хаол співчутливо покосився на наставника.

— Саме ці жахіття і є відображенням моїх внутрішніх страхів. У снах, зазвичай, ані маги, ані люди не контролюють те, що їм сниться. Цю роль забирає на себе підсвідомість. Цьому, здається, класі у сьомому навчають. І гору над тим, що тобі сниться, може взяти тільки свідомість, усвідомлення нереальності сну. Проте не у всіх вистачає сил і власної волі, аби усвідомити це всередині сну. Взагалі це непроста і доволі заплутана система, яка потребує певної концентрації та практики. Але підкорити своїй волі власний сон цілком реально. Багато магів практикують це. Проте тоді постає питання, а чи не можна тоді такий сон назвати станом тариге, якщо ти повністю контролюєш його? Це вже слизька тема, — неоднозначно покачав Ракор головою. — Бо у сні все одно велику роль грає твоя підсвідомість. Вона створює нові місця, події, приносить людей і магів. Тобто серцем сну все одно є підсвідомість і її дії, які ти не можеш контролювати. Все, над чим ти можеш взяти гору у власному сні — ти сам. Твої дії, магія, слова. Звісно можна почати керувати навколишнім середовищем, однак це не завжди вийде з першої спроби і не завжди залишиться таким, яким ти хочеш. А в стані тариге ніщо не може забрати в тебе владу над середовищем. Хіба що більш сильний маг може підкорити тебе своїй волі, але це вже питання етики і моралі. Або відсутності контролю у цього мага, — подивився на Хаола.

Той слухав, зачаровано поклавши підборіддя на руку, що вперлася в коліно. Він дивився на вчителя розслабленим поглядом і ні про що не думав. Ані про сни, ані про чай. Хлопець просто сидів та слухав, як на уроці, коли йому розповідали тему, що була зовсім не цікава.