11 Відповідь

Наступні кілька днів Хаол міг тільки насолоджуватися своєю відновленою магією. Він чаклував собі їжу до якої звикнув у академії і яку вже почав забувати. За помахом руки чистив свій одяг та полірував обладунок. Виконував завдання і обов’язки краще та швидше за всіх. Посуд очищався сам собою, тарілки і чашки блищали, вода качалася. А Хаол тільки радувався тому, що знову може відчути себе магом.

Однак вже за три дні вся та легкість в чаклуванні безслідно зникла, ніби її ніколи і не існувало. Знову доводилося насилу робити себе чистим, знову доводилося їсти те, що готували паладини, і знову доводилося виконувати всі обов’язки власними руками.

«Та за що…?» — стражденно не розумів Хаол.

Адже все було так прекрасно, адже все вже було так легко і просто. Як от він знову без магії, з однією тільки крихтою своїх можливостей.

«І куди все це знову ділося?» — сумував він під час вільних годин, коли намагався практикуватися біля озера.

Але ось нарешті настав день нічного чергування. Хаол підготувався, зробив все так само, як і минулого разу. Пройшовся своїм маршрутом, сів, склав руки, заплющив очі.

І знову побачився із Вайо. Поцілувався з ним, обійнявся. Повів на побачення.

Нажаль, та за весь час перебування в його сні Хаолу так і не вдалося хоч щось сказати, хоч щось написати, аби донести де він знаходиться і що йому треба чиясь поміч, щоб повернутися до академії. Слова з роту не виходили, а руки писали якісь каракулі, ніби Хаол писати ніколи не вмів.

У смуток приводила вся ця ситуація. У тотальне безсилля і нерозуміння, як це виправити та що робити далі. Однак і хороше приносили всі ці потуги. Хаол знову був з Вайо, бачився з ним, спілкувався, хоч і без слів, обіймався та насолоджувався життям.

Гарно завжди було так, після цих снів. Приємно і тепло.

Хаол зітхав, ніби наново закохувався. А руки його знову відчували в собі силу.

Змахнув долонею — створив блискавку. Магія знов була з ним. Та чи надовго?

Через три дні вона знову зникала.

«Може це дійсно пов’язано із Вайо?» — почав замислюватися Хаол.

На наступному тижні ще раз проникнув до сну коханого. Через тиждень — ще.

Дійсно була якась кореляція між тим, що Хаол «ходив» на побачення із Вайо і тим, що його магія відновлювалася. Хоч і не на довгий час.

«Хм, — задумався він з цього приводу, намагаючись зрозуміти в чому ж може бути причина. — Та невже воно дійсно так працює?» — розглядав свої руки, які знову могли чаклувати.

Синдром повільної магічної сили. Вроджений, який неможливо повністю вилікувати жодними ліками чи процедурами. Але який можна придушити, якщо мати фізичний контакт із кимось, хто має швидку магічну силу.

«Але ж я торкаюся його уві сні. Невже це також рахується?» — не міг повірити Хаол.

Однак факт залишався фактом: він міг чаклувати кілька днів, після того, як ходив у сни до Вайо. А потім цей ефект поступово спадав, залишаючи Хаола сам на сам із тим, що він мав від природи.

«То сила зупиняється не одразу? — задумливо розглядав він долоні, граючись з блискавкою, що тягнулася до обладунку. — Отже мені потрібно кожні три дні занурюватися у тариге та приєднуватися до його сну?»

— А як же у академії? — насупився Хаол.

«Адже там не було Вайо, а чаклувати я міг. Ми бачилися з ним тільки раз на тиждень, якщо повезе.»

— А… — сталося прозріння. — Вчитель, — опустив сумний погляд на підлогу.

«Він гладив мою голову і обіймав часто… — самотньо стиснувся в клубок, притиснувши коліна до грудей. — Цікаво, — відвернув очі у сторону, — а як він там…? Чи сумує? Пам’ятає? — обійняв себе. — Хоче знову побачитися? І чи зможу я приєднатися до нього?»

— А в нього хоч щось є з моєю силою? — прошепотів Хаол, опустивши погляд до ніг.

«А. Журавлики, — згадав тих самих журавлів, яких він складав для свого вчителя, як символ вдячності. — Я робив їх з власного паперу… І розмальовував, — заховав підборіддя із ротом за передпліччями. — З власної акварелі,» — заховав очі.