10 Сни із Вайо

Прокинувся Хаол із дивною сумішшю почуттів задоволення, здивування та натхненної закоханості, яких він так давно не відчував.

«Оце сон,» — відвів він погляд у сторону, бажаючи запам’ятати кожну деталь з того, що він тільки що переживав.

Теплі обійми Вайо, його ніжні поцілунки, таємничі погляди та особливі торкання. Хаол вже почав забувати, як йому бувало приємно проводити час зі своїм хлопцем під ковдрою. Шепотітися, цілуватися, стискати один одного, забуваючи про весь навколишній світ.

Так хотілося побути у спогадах про сон ще трохи, але командир вже наказував підійматися. Тож Хаол задумливо махнув на себе долонею, магією прибираючи все, що спровокував настільки приємний сон, встав та почав заправляти ліжко.

«Ех, Вайо… — зітхав він у мрійливому бажанні знову побачитись з ним. — Чи можливо, щоб це ти приходив до мене у сон…? Справжній Вайо… — підняв погляд до стелі. — Цілується зі мною у моєму сні,» — підняв куточок губ, подумавши, що це дуже романтично.

Вони так далеко один від одного, а Вайо все одно прийшов та насолодився побаченням зі своїм хлопцем. Та нажаль Хаол швидко згадав усі вимоги, аби таке проникнення у чужий сон стало можливим.

«В мене немає жодної речі із магічною силою Вайо, — засмучено зітхнув. — Тож він ані як не міг би прийти до мене…» — відвів погляд у сторону.

Пішов на сніданок, а там і на пари.

«Цікаво, — задумався Хаол, поки викладач розповідав щось біля дошки, — а Вайо все ще зберігає мої подарунки? Може, — опустив очі на парту, — в мене вийде залізти до нього у сон?» — нерішуче м’яв пальці.

«А чи не замало в тебе магічних сил? — запитав внутрішній голос. — Ти ледь самі базові заклинання зробити можеш, а тут занурення у тариге. Ти у академії насилу із вчителем зміг зануритися в нього. А тут — сам.»

Хаол покачав головою, в принципі погоджуючись із цими думками.

«Сил в мене дійсно малувато. Але ж спробувати можна? А що як вийде? Я тоді із Вайо побачусь…» — відвів мрійливий погляд у сторону, до вікна, за яким плили хмари.

— Ех, — зітхнув він. — Все одно вночі робити нічого, — пробурмотів під ніс, опускаючи очі до пальців.

Наступні кілька ночей Хаол відчайдушно практикувався. Щойно починався відбій, він сідав на своє ліжко, складаючи ноги під собою, з’єднував руки і починав медитувати, намагаючись зануритися у необхідний стан, аби потім можна було прийти у сон до Вайо.

Ніч за ніччю витрачав Хаол по парі годин на це заняття. Не висипався, дратувався, але продовжував. І з кожним новим разом відчуття занурення ставало ближче, стабільніше, ясніше. Як от одного разу він дійсно увійшов у стан тариге. Правда всього на пару хвилин, після чого знову опинився у спальні із купою сплячих хлопців, частина з яких хропіла. Але він зміг. Зумів. Зі своїм слабуватим ахором, повільною магічною силою. Він був у власному тариге. Хаол ледь не скрикнув від щастя, щойно усвідомив розмір свого успіху.

Залишилося тільки закріпити результат і по можливості покращити. Спробувати втриматися у тариге довше. Аби з Вайо потім хоч поговорити можна було. Хоч пару слів сказати.

На це пішов ще тиждень, перед тим, як Хаол відчув себе достатньо впевненим, аби спробувати проникнути до сну Вайо.

Наступив день нічного чергування. Хаол трусився, ніби перед іспитом. Надягнув свій обладунок, пройшовся коридорами, якими мав чергувати. Перевірив усі замки та двері, чи не ходить хтось під час відбою. Почекав до середини ночі, коли всі хто треба вже поснули, а хто не треба — не ходив туди-сюди, і сів на підлогу, склавши ноги під собою. З’єднав руки, заплющив очі. Повільно глибоко вдихнув. І зосередився.

Пара хвилин.

Хаол опинився посеред пустого провулку одного з міст. З вулиць поряд доносилися голоси людей, шум натовпу. В повітрі стояв запах смажених смаколиків та м’яса. А посеред неба стояло спекотне літнє сонце, що розжарювало землю та дахи будівель.

«В мене вийшло?» — завмер Хаол, не вірячи власним очам.

Серце забилося швидше від усвідомлення, що він у сні Вайо.

«Тут так тепло, навіть спекотно,» — озирнувся, пригадуючи такий знайомий жар свого коханого.

Втім, знайомим здався і провулок, в якому Хаол опинився. Якісь стіни, земля, бочки на розі. Щось… У думках майже спливав спогад, з яким було пов’язане це місце. А може і ні. Може Хаолу здалося і всі провулки більш-менш схожі один на одне. У будь-якому разі зараз йому варто було думати про інше.

«Так, — рішуче видихнув Хаол через ніс. — Я у сні Вайо. Тепер треба його знайти.»

Але як? Сон може бути величезний. Де його шукати? Яким чином? Виходити на видне місце і кричати? А чи Вайо впізнає його?

Хаол сумнівно опустив погляд до власного тіла. Срібний обладунок, грубі долоні з мозолями, пучок на голові, зав’язаний мотузкою. Він зовсім не був схожий на мага. Навіть трошки.

«Якийсь паладин…» — відвів він засмучений погляд у сторону.

 І де гарантія, що Вайо хоч на секунду гляне на незрозумілого для нього паладина, аби впізнати його обличчя?

«І чи взагалі впізнає він мене? Сумного… — похнюпив Хаол голову. — Вайо хоч раз бачив мене сумним, аби знати, як я виглядаю? Може… В мене взагалі обличчя змінилося за цей час…»

Адже Хаол все ще ріс, все ще мужнів та визрівав, як чоловік, як юнак. Ще і щоденні тренування точно внесли свої зміни в його зовнішній вигляд.

«А чи сподобаюся я Вайо таким? — вмить розгубився Хаол. — Що як йому подобався тільки той я? Старий? Не такий, як зараз?» — злякано глянув на власні руки.

Що як Вайо подобалися тільки худенькі тендітні маги, а не мужні сильні паладини? Що як Хаол тепер йому не до смаку? Що як Вайо розлюбить його, щойно побачить?

«А що як він вже розлюбив мене, через те, що я не поряд?» — скривився він, намагаючись не заплакати.

І думки ці ставали все гіршими, катастрофічнішими з кожною наступною хвилиною.

«Що як Вайо відштовхне? Зробить вигляд, що не впізнав. Почне ігнорувати і кине. Що як я буду йому зовсім не до вподоби? Що як я викличу в нього огиду?» — спробував обійняти себе, але не зміг.