6 Паладини

Минув тиждень і до Хаола взагалі більше ніхто без діла не підходив, не говорив, не дивився на нього і гидував знаходитися поряд. Їсти він почав один, займаючи вільний стіл в кутку їдальні. Під час пар не виділявся. Сидів на задній парті та мовчав. Тренувався, як виходило. Накази виконував настільки гарно, аби його не сварили.

Хаол робив базовий мінімум, аби до нього не було претензій. Куди не треба — не ліз, що не треба — не питав. Мовчки слухався і кивав.

Хоч він і думав, що все відносно добре, але оточуючі, особливо хлопці, з кожним новим днем косилися на нього все більш невдоволено. Сморід Хаола слідував за ним усюди: в їдальню, роздягальню, на полігон, але більш за все він ширився спальнею, де не було такої гарної вентиляції, як в інших місцях.

Сусіди по ліжках спали накриваючи свої голови подушками, затикаючи ніздрі ватою. Хтось клав біля себе пучок пахучих трав, хтось ховався під ковдрою. Але незмінним залишалося одне — на ранок усі починали кашляти від застійного запаху поту, який накопичився за всю ніч.

Гране починав дивитися на Хаола все менш поблажливо, чим більше той ігнорував його заклики помитися. Проте чарівник все одно нічого не робив, ніби цих прохань взагалі не було.

Йшов один день, другий, третій. В якийсь момент хлопцям урвався терпець.

— В тебе ще трохи і воші заведуться! — кричав Гране на Хаола в коридорі, під час того, як інші повз них йшли до роздягальні, аби відвідати душову, після довгого дня. — Від тебе несе так, що дихати нема чим!

Деякі зупинялися, аби подивитися до чого призведе ця розмова. Хтось плекав надію на те, що Хаола нарешті переконають помитися. Хтось закликав помити його силою.

— То… Певно… — тихо відповідав чарівник, не підіймаючи голови.

— Скільки разів я казав тобі помитися?! — непохитно стояв Гране над ним. — Поруч із тобою стояти неможливо! Від тебе тхне, як від роти солдат!

— Вибачте, я…

— Мені вже отут твоє «вибачте»! — показав він рукою біля горла. — Піди і помийся прямо зараз! — вказав у сторону роздягальні.

Хаол боягузливо стиснувся, зовсім не бажаючи знову зустрічатися із тією картиною, що і в перший раз.

— Ну?! — закричав Гране.

— Потім, — узяв він себе за руку. — Я помиюся сьогодні… — невпевнено кивнув, зовсім не бажаючи злити майбутнього паладина ще більше.

— Ні! Ти помиєшся зараз! — схопив він його за зап’ясток та потяг до роздягальні.

— Гране? — стривожено підняв Хаол очі. — Гране, — почав опиратися.

— Від тебе смороду на цілий батальйон! — обернувся той і смикнув за собою.

— Я потім помиюся! Відпусти! — намагався віддерти його руку від своєї.

— Мене задовбало твоє «потім»! Я не збираюся і сьогодні спати поруч із таким смородом! — притяг до роздягальні та штовхнув усередину.

Хаол розгублено озирнувся. Навколо знаходилося безліч напівоголених хлопців, що тільки збиралися до душу, або вже виходили з нього, прикриваючи стегна рушниками. І майже усі вони подивилися на Хаола із питанням в очах. В чарівника від такої уваги серце пропустило удар, а сам він зблід, наче сніг.

— Ти помиєшся зараз! — лютував Гране, вказавши пальцем собі під ноги.

— Потім! — у паніці глянув Хаол на нього. — Я помиюся сьогодні! Обіцяю! — взявся за край сорочки, утримуючи його внизу.

— Ні! Зараз!

— Я…! Я…!

— Бери мочалку, мило і мийся! — вказав на двері спільної душової.

— Я…! — у відчаї зморщився.

Коліна його підкосилися і зіткнулися одне з одним, аби не впасти. Постава згорбилася. В очах зібралися сльози.

— Ти знущаєшся?! — ще більше розгнівався Гране, бачачи, як його намагаються розжалобити.

— Я… Я… — шморгнув Хаол носом, відчувши, як тіло вкрили сироти, а весь він почав тремтіти. 

— Ха! — усміхнувся хтось зі сторони. — Наче дівчисько, що в чоловічу роздягальню перший раз попало!

Приміщенням прокотився сміх, від якого Хаол зігнувся ще більше, опускаючи обличчя донизу. Його жирні пасма сповзли на чоло і скроні. Крізь сорочку проглядався хребет. А на шиї ззаду можна було побачити червоне висипання, що вкривало всю спину.

— Я помиюся… — тихесенько прошепотів Хаол, всіма силами намагаючись не заплакати.

— То йди мийся! — тиснув Гране. — Твій сморід вже і командирів злить!

— Потім… — зморщився він. — Я потім помиюся…

— Ніяких «потім»! — розкрив той шафку, схопив мило з мочалкою та жбурнув в Хаола, від чого той здригнувся. — Узяв в зуби і пішов! — вказав на двері душової.

— Потім… — не стримав чарівник та почав хникати. — Я потім помиюся…

«Коли всі підуть…»

— Та скільки вже можна панькатися з ним?! — обурився Ахон, що спостерігав за цією сценою. — Він не мився вже тижні зо три! Якщо за цей час до нього так і не дійшло, що треба поважати своїх товаришів по службі, то пора навчити його! — підійшов, схопив Хаола за комір ззаду і силою потяг до душу. — Зокрема і користуватися милом! — рішуче крокував із ним повз хлопців, що милися.

— Що?! — перелякався і розгубився Хаол, помічаючи голі тіла. — Відпусти! — схопився за руку Ахона та намагався віддерти її від своєї сорочки.

— Я тобі не мамця, а ти — не немовля! — кинув його Ахон до пустого відсіку. — Але видно доведеться помити тебе силою, якщо сам ти не можеш! — схопив за край сорочки, збираючись зняти її.

— НІ! — заволав Хаол не своїм голосом і взявся за його руки, намагаючись зупинити. — Стій! Не треба!

— Та чого ти кричиш так? — зморщився Гране, який прийшов із милом та мочалкою. — Ми тебе не ґвалтувати зібралися.

Але той не звертав уваги на ці слова. Єдине, що він зараз бачив — це великі м’язисті руки, які намагалися роздягнути його проти власної волі. Хаол трусився, вкривався сиротами, відходив до стін, та все одно не міг перебороти Ахона, що був значно сильнішим за нього.

— Відпустіть! — у паніці галасував він, впиваючись пальцями в долоні, від чого ті ставали білими. — Не чіпайте! Годі!