2 Інакший

На наступний день Хаол прокинувся так само від дзвону. Знехотя розплющив очі, встав з ліжка і відчув неприємний запах. Усе тіло було якимось липким, мокрим, смердючим. За звичкою махнув на себе долонею, бажаючи стати чистим, однак нічого не відбулося.

«А, — зморщився він. — Я не маю більше магії.»

— Треба водою помитися, — сонно пробубонів під ніс, заправляючи постіль.

«Скільки вже років я цього не робив? Вже і не пам’ятаю, як митися треба. Намилитися і змити все? Н-да… Усіх магів вчать, що з віком поступово перестаєш їсти, митися та випорожнюватися, а в людей цим треба займатися щодня… — протер обличчя. — Збоченці. Скільки часу витрачається даремно…» — важко зітхнув.

Запитав у Гране, як та де він може помитися.

— Взагалі, — відповідав той, крокуючи до їдальні, — в нас прийнято перед сном митися, а не вранці. Але якщо встигнеш до пар — пам’ятаєш де в нас роздягальня? Там є двері у душову. Головне у жіночу не йди — там окріп зі стелі ллється.

— «Душову»? — насупився Хаол, не розуміючи, що це за слово.

Гране зітхнув:

— Поїмо — покажу, як користуватися, — продовжив їсти.

Маг спантеличено кивнув.

Після трапези Гране дійсно повів його до роздягалень, завів у чоловічу та показав душову. Це була довга і прохолодна кімната, із лейками на стелі та перегородками по боках.

— Воду використовуй ощадливо, — пішов Гране до однієї з кабінок, яка нічим не прикривалася від спільного проходу. — Отут є кран, — показав Хаолу. — Не стій під водою довше, аніж треба. Качати її — таке собі задоволення, — втиснувся у куток та відкрив кран, від чого з лійки під стелею пішла тепла вода. — Тож, якщо використаєш усю — тобі ніхто «дякую» не скаже, — закрив кран. — Отут гачок для рушника та речей, — показав гачок на краю перегородки. — Для кожної душової використовується лівий гачок, тож правий — не твій, — махнув за собою та повів назад до роздягальні, де якраз всі переодягалися в навчальну форму.

Хаол послідував за ним.

— Отут в нас шафки, — показав він цілу стіну вузьких шафок, притиснутих одна до одної. — Тут ми зберігаємо особисті речі, рушники, мило і так далі. Кожна шафка закривається на ключ, тож не бійся, що хтось візьме щось твоє. Взагалі, коли ти приїхав то тобі мали виділити шафку, — подивився на хлопця.

Той кивнув і відкрив одну, де вже лежала його форма з учорашнього дня, рушник, мило і мочалка.

— Угу, — задумливо кивнув Гране на це. — Отут загалом наш курс, — вказав на сусідні шафки від Хаола, — Тож поряд будемо. Залиш свою ложку тут, переодягайся і певно ходімо на пари. Вони вже мають початися. Якщо запізнишся — вчителі по голові не погладять.

— Добре… — засмучено зітхнув Хаол та послідував настановам Гране.

— Не сумуй, — похлопав він його по плечу. — Вечері усі митися будемо. Дивно, що ти згадав про це тільки зараз, якщо по землі повзав на тренуванні, — оглянув брудний одяг Хаола.

— Та якось… — ніяково дістав сорочку зі штанами.

— Ну, загалом, отак в нас. Поквапся, — відкрив свою шафку. — В нас зараз магознавство.

Зайнявши пусте місце позаду усіх курсантів, Хаол почав слухати лекцію по магознавству. І предмет цей здався йому вкрай дивним. У ньому розказували про побут магів, як вони себе поводять, які мають звички, які слова використовують. Слухаючи все це, в Хаола виникало дивне відчуття, ніби його вивчають подібно до гарної риби у ставку. Розглядають, спостерігають, записують, як себе поводить. Можливо ще і схеми якісь малюють.

Хаол витягнувся та зазирнув у зошит когось попереду.

— Гей! — обурився такому викладач. — А ти чому нічого не пишеш? Вже все знаєш?

Хаол заклякло глянув на нього:

— Ну…

— Назви мені основні страхи водяних магів! — махнув вчитель на нього та склав руки на грудях.

— Ну… — потупив він погляд.

Думки почали перебирати різні варіанти.

«В мене водяна кров. Я боюся висоти і темряви… Може в них так само?»

Паладин чекав на відповідь.

— Ну… — задумливо протягнув Хаол. — Висоти…? — невпевнено підняв погляд на викладача. — Темряви…?

— До якого віку вони бояться висоти? — кивнув чоловік на нього.

— Ну…

«Хто його знає. А як вони все життя висоти бояться? Та ні, навряд, — відвів погляд у сторону. — Ну… Хай буде до випускного,» — повернувся до викладача.

— До закінчення академії, — відповів Хаол.

— Припустимо, — невдоволено прийняв паладин відповідь. — Якого матеріалу вони уникають?

Хаол знову задумався: «Якщо я боюся металу, бо він проводить струм, Вайо — того, що легко горить, а Вічно сяюче сонце — скла, отже…»

— Матеріалу, який розчиняється у воді? Або дуже сильно поглинає воду? — подивився на чоловіка.

— Паперу, — повчально кивнув той.

Хаол обурено насупився:

— Папір розмокає і руйнується у воді. Я казав про таке.

— Ти сказав про розчинення. Папір не розчинається.

Маг зціпив губи:

— Добре, — видав він, через небажання. — Тоді я не знаю відповіді на ваші запитання.

Вчитель зверхньо хмикнув.

— Бо не існує магів, про яких ви запитали.

Увесь курс шоковано обернувся до Хаола.

— Є маги Безкрайньої гладі та маги із водяною кров’ю, — ткнув Хаол пальцем у парту. — А водяних магів не існує. Ваше запитання поставлене не коректно. Отже і відповіді на нього немає.

Викладач вражено підняв брови.

— І маги можуть образитися, якщо ви будете називати їх таким чином, — продовжив Хаол. — Особливо неприємно це звучить від паладинів, які мають це знати, — склав руки на грудях.

— Хм, — відгукнувся вчитель. — Отже такі деталі ти вже знаєш. А чи знаєш ти за яким принципом маги шукають собі друзів?

Хаола аж перекосило від такого елементарного запитання:

— По академії, крові та кольору магічних сил.

— Якого кольору магічних сил у магів не буває? — продовжував викладач, шукаючи інформацію, яку той не знає.