23 Як плине час

Протягом наступних кількох місяців Ракор несподівано дізнався, що вчителька Зоана вагітна і батьком вона називала саме його.

— Ого, — приголомшено похитнувся чоловік на місці, зовсім не очікуючи такої новини.

— Від такого гарного вчителя і нового мага народити хочеться, — послала йому дівчина повітряний поцілунок.

— А… А… А що роблять із дітьми вчителів? — розгублено запитав він. — Адже… Чи ви виховуєте їх у академії?

— Ні, їх одразу віддають у малу академію. Тож готуйся років через вісім побачити своє власне обличчя, що буде бігати у вас по академії та чинити безлад! — розсміялася Зоана.

— Але ж до цього часу це наша дитина?

— Звісно, що наша! — поклала долоню на живіт. — Перше ім’я обираю я, друге — від тебе! — грайливо вказала на нього.

— А я можу взяти учать у виборі першого імені? — здивувався Ракор.

— Можеш, але ніяких гарантій, що мені воно сподобається, — вишкірилася чоловіку.

— Яка ти…

Вона показала язика та зі сміхом втекла. Викладач поспішив за нею.

Періодично, вони із Зоаною зустрічалися, розважаючись одне з одним подалі від учнівських очей. Із такою самою періодичністю Ракор возив свого підопічного на його власні зустрічі, забираючи Вайо з академії, аби не турбувати вчителя Согнота зайвий раз.

Навчання йшло своєю чергою. Щось у Хаола виходило, щось — не дуже. Цього року він навіть узяв участь у конкурсі сніжинок. Зайняв хоч і не призове місце, але виявився далеко не останнім.

Падав сніг з неба, намітало кучугури, а потім все це тануло, коли прийшла весна. Перші проліски, зелена трава, якісь квіти вчителя Кайто, що виглядали з-під снігу.

Березень прийшов так само непомітно, як і промайнула осінь.

— Хаха! Наставнику! Дивіться! — хвалився Хаол своїм лотосом на вікні. — Вже два бутона випустив!

— Ось-ось і має розцвіти, — посміхався викладач такому.

— Хаха! Так!

— Похвастаєшся перед Вайо своїми вміннями у садівництві? — задоволено примружився.

— Обов’язково! Може, навіть, одну квітку йому зріжу! — подивився на старшого. — Допоможете накласти на неї заклинання вічності, як на тому бузку, який я вам дарував весною? Бо у руках Вайо, — сумно повернувся до рослини, — вона швидко зів’яне, через його жар та сухість…

— Так, звісно, — посміхнувся чоловік. — Накладу будь-яке заклинання, яке захочеш, — похлопав учня по плечу. — Аби тільки вона розкрилася до суботи.

— Він має оцінити, — з усмішкою поправив хлопець листок.