11 Духовний батько

Весь наступний місяць вчителі та учні академії Злітаючого журавля майже не бачили сонця. Сірі, чорні та білі хмари повністю затулили небо над навчальним закладом. Лив дощ, гуркотів грім, били блискавки з усіх боків, врізаючись у скелі. Випускники відточували свої навички, готуючись до підсумкових іспитів. Менші вихованці також тренувалися. Хтось зубрив теорію у бібліотеці, хтось не полишав майданчиків для практики. Усі хлопці знаходилися у хвилюванні, перед складанням, яке вже наближалося.

— Іспит з основ туману назначено на десяте вересня, — казав Ракор своєму класу, який у повному складі стояв перед ним на одному з кам’яних майданчиків. — В нас ще є достатньо часу. Однак зосередьтесь на спробах. Від опанування новим мистецтвом залежить, чи отримаєте ви право змінити свій одяг.

— Так, вчителю, — кланялися йому діти.

День за днем, три рази на тиждень, ще перед першим уроком, вчитель зустрічався із сонними п’ятикласниками за академією, контролюючи їх спроби у чарівництві. Хтось мав більший успіх та вже міг сформувати крихітний туман між своїх долоней, хтось мав гіршу вдачу і лиш вичавлював з себе магію, не в силах створити нове атмосферне явище. Ракор слідкував за кожним, поправляв їх руки, вказував на помилки та раз за разом повторював одні і ті самі догми, завдяки яким можна було опанувати туман. Не раз показував учням свої власні уміння в цьому мистецтві. Наглядна демонстрація допомагала хлопчикам не сильно, однак натхнення в них ставало більше.

Хаол очікувано не мав багато успіхів під час цих спроб, але педагог ставився до цього із спокійним розумінням. У чомусь допомагав, підказував, однак не приділяв учню більше уваги, аніж іншим. Все ж, його прихильність до цього вихованця була більш ніж очевидною, але решту навчити робити туман також було необхідним.

Як одного разу, хлопчик не явився на перший урок.

«Проспав?» — спантеличився Ракор, спостерігаючи за дітьми, які вже займали свої місця на майданчику для практики.

Будити він його нікого не відправив, однак трохи занепокоївся, коли учень не прийшов навіть до середини заняття. Щойно урок було завершено і усі вихованці пішли до академії, викладач попрямував разом із ними.

Зайшов до крила, де знаходилися учнівські кімнати, з яких тільки виходили підопічні, збираючись йти на перший урок. Підійшов до кімнати Хаола та неголосно постукав. Відповіді не було. Постукав ще:

— Хаоле, це я — вчитель Ракор.

Однак і зараз йому ніхто не відповів. Тоді чоловік узявся за ручку та обережно відкрив. Зазирнув усередину. Побачив іграшки на підлозі, не заправлене ліжко і безлад на столі, де валялися зошити, фігурки з паперу та аркуші. Тихо увійшов, не помічаючи ніде хлопчика.

— Куди він подівся? — задумливо пройшов викладач усередину.

Переступив місце для гри, глянув на розкритий зошит з математики, де були незавершені рівняння, окинув поглядом недороблені фігурки з паперу, узяв одну та покрутив у руках:

— Олень? Хм, — поправив йому роги. — Хаол дійсно любить наше мистецтво складання з паперу. Аби ж він так і у інших мистецтвах практикувався, — поставив тварину на місце, до інших фігурок. 

Погляд зачепив мисочку з водою, у якій вже плавав паросток із маленьким корінцем:

— І квітка вже проклюнулася, — ласкаво посміхнувся чоловік. — А Хаола нема, — покрутив головою. — І на урок він не прийшов… — важко видихнув.

Як раптом, почувся незрозумілий та тихий звук з-під узголів’я ліжка. Вчитель з насторогою зачаївся. Покосився у сторону джерела. Прислухався.

«Слух вогняної крові не такий чуйний, як вітряної, однак…» — зазирнув під стіл, а там і під узголів’я.

Жодних коробок, книжок чи ще чогось. Посунувся уперед, зазираючи далі, побачив дещо та вдавився сміхом, ледь стримуючи себе від реготу. Вирівнявся, прикривши широченну усмішку рукою. Щойно взяв себе під контроль, нахилився над постіллю, вперся долонею у стіну та відхилив ліжко у протилежний бік.

— Вітаю, — сказав він Хаолу, що забився у кут.

Хлопчик ошелешено підняв обличчя і глянув на нього.

— Що ти там робиш? — поцікавився викладач.

— Кхм, — провів учень долонею по підлозі. — Та… — опустив очі туди. — Запорошено так… — почав змітати рукою невидимий бруд. — Прибратися вирішив.

— Чистюля який, — спостерігав старший за реалізацією цієї відмазки. 

— А ви що думали? — підняв він обличчя із таким виразом, ніби дійсно саме цим зараз і займався.  

— Та нічого не думав, — відштовхнувся Ракор від стіни, заліз під стіл та схопив хлопчика за ноги, почавши тягнути його на себе.  

— Аа! — у паніці закричав підопічний, хапаючись за своє тісне укриття.

— Хаха! Вилазь на світ білий! — витягнув він учнівські ноги.

— Вчителю! — брикався вихованець, не даючи забрати себе.

— Хаха! — оперся чоловік в протилежну стіну.

— Аа! — хапався учень за усе, що міг.

— Хахаха! Хаоле! — ногою відштовхнув ліжко до стіни та висмикнув дитину з-під нього.

— Вчителю! — вирвався хлопчик і розвернувся, притиснувся спиною до краю ліжка під столом.

— Хаоле! Чого на уроки не ходиш? — радісно кивнув на нього. — Спав сьогодні весь ранок?

— Я втомився, вчителю… — опустив він погляд сумний.

— Втомився? — занепокоївся Ракор.

— Угу… — жалібно кивнув Хаол. — Стільки уроків, занять, практики… У нас було чотири контрольних учора…! — стражденно подивився на нього.

— То ти вирішив зробити сьогодні вихідний?  

— Угу…

— І збирався увесь день сидіти в кімнаті?

— Так… — кивнув.

— Зовсім заморився, журавлику...? — потягнувся й турботливо провів долонею йому по голові.

— Угу… — жалісливо кивав Хаол. — Той вчитель Гоадо мучив нас учора весь день. Цілих три уроки з ним! І на двох з них контрольні! Він безжальний! І жорстокий! — кинувся на викладача й обійняв міцно.

— Хаоле… — співчутливо огорнув його старший.

— А вчитель Вромон? Знову диктант! А Окант? А Кайто? — зморщився. — Вчитель Шийме весь урок змушував нас стрибати! — стражденно заявив хлопчик. — А Топнор — концентруватися! Я не хочу більше занять! — притиснувся до Ракора, ховаючись біля нього від усього зовнішнього світу.