6 Улюбленець

День за днем, заняття за заняттям. Вже був початок червня. Ще трохи і треба було міняти розклад, переносячи основи створення туману на перший урок, коли час для практики був найбільш підходящим.

Середина ночі. Уся академія спить. Лиш пара вчителів займалися чимось у своїх кімнатах, не гасячи світло. Як хтось постукав у двері. Ще раз.

— А…? — розсіяно розплющив очі Ракор, вже крізь сон почувши, що бажають зайти саме до нього. — Що таке…? — спантеличено та сонно виліз він з-під постілі та надів капці, тягнучи за собою темне волосся, що було трохи довше колін. — Ніч надворі… — із шарканням об підлогу попрямував до виходу.

Одягнений у нижню білизну з білих сорочки і вільних штанів, чоловік відкрив двері.

— М? — зустрівся він із засмученим Хаолом в чорному одязі такого ж покрою. — Ти бачив час?

— Вибачте, — винувато відгукнувся учень, чия голова знову була опущена, а пальці з’єднані. — Я не думав, що ви спите…

— Мені лестить твоє припущення, що я не потребую сну, однак я невразливий маг, а не вищий.

— Вибачте… — вклонився хлопчик.

— Чого ти сам не спиш? Ах… — широко позіхнув Ракор, прикривши свій рот долонею.

— Вчителю, можна я посиджу із вами? — некомфортно заховав той погляд.

— Учням не можна спати разом із вчителями, — непохитно сповістив старший.

— Але…

— Що трапилося? — нахилився педагог до дитини. — Безсоння? Ти п’єш той снодійний напій?

— Мені поганий сон наснився, — жалібно зізнався Хаол. — Можна я посиджу із вами? — самотньо стиснувся, немов увесь світ загрожував йому своєю небезпекою.

— Поганий сон? Про що? — стурбовано насупився викладач.

— Про мого духовного батька…

— Хаоле… — співчутливо обійняв його Ракор та почав гладити по спині, намагаючись втішити.

— Я намагався піти… — сльозливо продовжував хлопчик. — Але він не слухав мене…

— Тихіше, тихіше…

— Він застосував на мені закляття примусу… І ніхто не вірив мені… Усі казали, що це хороший вчитель і що я маю слухатися його… — тихо розплакався.

— Хаоле… — встановив йому душевну рівновагу, від чого хлопчик почав заспокоюватися. — Зараз твого духовного батька тут нема… І робив він погані речі… Дуже погані… Не вір тим, хто виправдовує його, або каже, що він хороший. Нічого він не хороший, — нахилився до підопічного, подивившись у мокрі очі. — Угу?

— Угу, — жалібно кивнув учень, погоджуючись зі всім сказаним.

— От і добре. Хочеш попити чаю? 

Той знову кивнув.

— Добре, — вирівнявся Ракор. — Тоді ходімо до їдальні, — поклав руку йому на дальнє плече та попрямував до сходів. — Бо якщо хтось довідається, що ти ночуєш в мене — у мене можуть бути неприємності.

— Вибачте вчителю… — зажурено крокував Хаол поруч із ним.

— Нічого. Твоєї провини тут нема.

Діставшись просторої їдальні, де стояли довгі столи із такими самими довгими лавками, педагог кинув свій погляд на розлогу стійку їжі, яку рано вранці оновлювали декілька вчителів.

— А тут все так само, як і під час мого навчання… — ностальгічно зітхнув чоловік, оглядаючи великі тарілки, з яких можна було набрати чого захочеш.

Хлопчик підняв погляд до наставника:

— Ви якось говорили, що у академії майже нічого не змінилося з часів, коли ви навчалися.

— Так і є, — пройшовся він поглядом по стравах. — Хочеш собі набрати чогось?

— Хтось з вчителів казав нам, що їсти перед сном шкідливо.

— Він правий. Однак щось маленьке перекусити можна. Наїдатися, звісно, не треба, — залишив учня та попрямував до їжі.

Хаол прослідкував за ним очима:

— Вчителю, — зачаровано спостерігав хлопчик за довгим волоссям, чиї кінці колихалися під час руху та прилипали пасмами до ніг, — у вас такий великий і гарний ахор…

— У інших вчителів він ще більше, — посміхнувся такому Ракор.

— Вчителю, — жваво підскочив підопічний до нього, — а у мене буде такий, коли виросту? — заглянув старшому в обличчя.

— Звісно, — лагідно подивився чоловік на учня. — Якщо будеш практикуватися та постійно вдосконалюватися — він і у тебе сягне такого розміру, — турботливо провів долонею по дитячій голові.

— А ви його довго ростили?

Чоловік навіть задумався, піднявши погляд у лівий верхній кут:

— Невразливим я став десь у 26…

— Оо… — вражено протягнув Хаол. — Вчителю, а важко стати таким сильним?

— Коли ти ростеш, то цього майже не помічаєш, — ласкаво посміхнувся він хлопчику. — Тож я би не сказав, що це важко. Аби стати невразливим, достатньо просто багато практикуватися, медитувати та всмоктувати магію з інших джерел.

— А з яких, вчителю?

— Ну, — відвів він погляд на тарілки. — Хоч би і з таких, — вказав на їжу. — Усе це створено іншими магами, які сильніші за тебе. Хоч магічна сила у стравах і очищена від кольору, однак вона проникає у тебе під час трапези та частково додається до твоєї власної. Змішання сил із кимось сильнішим за тебе, само по собі робить твій ахор трошки більшим. Саме тому, — повернувся чоловік до Хаола, — учні і стають сильніше поруч із вчителями. Бо ви всмоктуєте магічну силу старших. Через страви, — подивився на них, — або через фізичний контакт, — глянув на хлопчика. — Фізичний контакт із продуктами чарівництва також рахується, — лагідно посміхнувся.

— Оо… — зачаровано відреагував підопічний. — Вчителю, коли я виросту, то хочу бути, як ви. Теж таким сильним та мудрим.

— Ти лестиш мені, — ніяково відвернувся Ракор, почавши задоволено рожевіти.

— Ви гарний вчитель, — обійняв його молодший. — І дуже розумний.

Той аж вразився, покосившись на Хаола: «Він сам мене обійняв?»

— Інші вчителі сильніші та мудріші за мене, — розсудливо продовжив педагог, охопивши його руками.

— І що? — наївно відповідав вихованець. — Ви кращі за них. Ви самий кращий вчитель на світі, — притулився до старшого, поклавши щоку на груди.

— А ти — самий милий учень, з усіх, кого я знаю… — лагідно посміхнувся чоловік, почавши гладити дитячу спину.