4 Медитація

Минуло два дні, перш ніж вчитель Ракор та учень Хаол зустрілися знову. Це був урок основ створення туману, після якого педагог попросив хлопчика затриматися.

— Так, вчителю…? — тихенько відгукнувся той та зупинився біля великого столу наставника, тримаючи оберемок своїх зошитів в руках.

Очі Хаола знову були направлені тільки униз, плечі стиснуті, а уся постава ніби згиналася під кремезною вагою чужих поглядів.

— Я знайшов для тебе пару книжок у бібліотеці, — взяв дорослий три книги, що лежали у стороні, та посунув їх на край столу, ближче до учня. — Уважно прочитай та не бійся задавати питання, якщо щось буде незрозуміло.

— Угу… — підлегло кивнув хлопчик, розглядаючи назву найвищої з них. — Це про дощ? — підняв погляд до педагога.

— Не тільки. Там є про туман, дощ, інші опади та атмосферний тиск. Зосередься саме на темах, які тобі були незрозумілі, — похлопав по обкладинці. — І на тому, як зробити свою хмаринку стабільнішою.

— Угу… — тихенько кивнув Хаол, опустив очі на тексти, підійшов та поклав їх на свої зошити у руках.

— Практикуєшся? — невимушено поцікавився Ракор, склавши долоні разом.

Хлопчик ніяково відвів погляд у сторону, ховаючи його від педагога.

— Хаоле, — наполегливо повторив той.

— У мене погано виходить, — сумно зізнався учень.

— Нічого. Головне не полишай своїх спроб. Якщо хочеш, я можу допомогти тобі із практикою.

Хлопчик незручно відвернув обличчя, сильніше підіймаючи плечі.

— Загалом, — відсторонився наставник. — Якщо тобі знадобиться допомога — звертайся. Наша ціль навчити тебе повною мірою володіти своїми магічними силами і поки ми цього не доб’ємося…

— А якщо у мене слабкі магічні сили…? — зажурився молодший. — Що як я просто слабкий маг…? 

Ракор кинув погляд на його волосся, оцінивши довжину хвоста, який був перев’язаний стрічкою ближче до тім’ячка:

— Я б не сказав, що твій ахор помітно менший за твоїх однокласників, — повернувся він до обличчя Хаола.

— Але у них великі хмаринки… — зовсім прикро жалівся учень. — А у мене малюсінька…

— Тобі не вистачає майстерності, а не магічної сили. Твоя хмаринка не слабка, а нестабільна.

— Але вона маленька… — настоював на своєму Хаол.

— Так, маленька, однак не через недостачу магічної сили, а через те, що ти не знаєш, як цією силою керувати. Можливо, ти і знаєш як, однак головою, а не відчуттями.

— Я не розумію вас, — ображено подивилася дитина на вчителя. — Я роблю так, як написано, а хмаринка все одно мала.

«Може, — задумався педагог, — дійсно проблема саме у цьому? У тому, що він не може відчути у собі перетікання магічних сил?»

— Хм… — дуже філософськи протягнув Ракор, дивлячись на учня. — Хаоле, а ти ходиш на уроки медитації?

Той опустив голову та незгідно надувся, притиснувши до грудей зошити із книжками.

— Тобі не подобається медитація? — здивувався наставник.

— Усі вчителі проводять її на вулиці, а там — холодно, — буркнув хлопчик.

— Хм… А як же вчитель Даікон? Чи він вже не проводить медитацій?

— Я висоти боюся, аби сидіти на даху.

— Можу зрозуміти, — неоднозначно покачав чоловік головою. — Я туди теж видиратися не наважувався… Але як щодо вчителів із водяною кров’ю? Хіба зі всіма ти мерзнеш?

— Медитації нудні. Усі просто сидять та не рухаються годину, — незадоволено видав Хаол.

— Ох… — співчутливо протягнув Ракор. — Медитація це зовсім не про те, аби просто сидіти та не рухатися… Хіба тобі не пояснили що у цей період треба робити?

— Ні про що не думати та дихати, — відвів той погляд у сторону.

Вчитель протяжно видихнув:

— Тобі це пояснював хтось із вогняною кров’ю?

— Хіба є різниця?

— У водяної крові це трохи інакше працює… Скажи, у тебе сильна водяна кров?

— Батько з академії Безкрайньої гладі.

— Отже сильна. Давай, помедитуємо сьогодні разом? Я спробую показати тобі, як тілом перетікає магічна сила. У нас із тобою якраз протилежна кров — ти маєш відчути мою без особливих зусиль.

— Як я маю відчути вашу кров? — насторожено покосився хлопчик на дорослого.

— Не хвилюйся, я просто візьму тебе за руки. Подумай поки що про місце, де ми можемо сісти та помедитувати. Там має бути тихо, аби ти не відволікався. Займемося цим після уроків.

— Добре, вчителю, — відвів той очі.

— А тепер, біжи, — спонукав його Ракор долонею. — Скоро вже наступний урок почнеться. Запізнишся.

— Наступний урок веде вчитель Гоадо, — засмучено знітився хлопчик.

— Не любиш цього вчителя? — стурбувався чоловік.

— Він змушує нас багато писати… Після його уроків, руки взагалі вже нічого не хочуть…

— Бідний… — ласкаво зажурився педагог. — Ходи на двір, після цього Гоадо. Я сьогодні чергую разом із вчителем Шийме, тож буду на вулиці і зможу залікувати твій біль, яким би він не був. Угу? — дружньо кивнув йому, схиляючи прийняти свою турботу.

— Угу, — жалібно кивнув Хаол.

— Добре, а тепер — йди. У тебе ще три уроки сьогодні.

— Угу… — сумно кивнув учень, втомлено видихаючи від усього цього розкладу з восьми ранку і до чотирьох вечора. 

Зустрілися педагог із підопічним тільки після усіх занять і відвідування Хаолом їдальні, про яку він думав увесь останній урок. Наповнивши свій шлунок, учень вийшов на двір, де тинялися, бігали та спілкувалися інші хлопці, поки два вчителя спокійно стояли у стороні і перемовлялися між собою.

— Випускники цього року тільки планують свої фігури на Фестиваль кольорів, — почув Хаол слова вчителя Шийме, який ховав руки у широких рукавах.

— Та вже кінець квітня, а вони тільки планують? — непокоївся Ракор. — То коли ж вони приступлять до тренувань і репетицій?

— Їм ще до екзаменів готуватися треба, — видихнув на це старший педагог. — Думаю, коли отримають свої посохи то і за репетиції візьмуться. Підготувати свій виступ можливо навіть за місяць, якщо прикласти певних зусиль.