Частина друга

І не відомо скільки б ще слідство тупцювало на одному місті, якби не звичайний безхатько, який промишляв у цьому районі і все про всіх знав. Він глибоко поважав доброзичливого місцевого дільничного, який не раз і не два, закривав очі на його дрібні крадіжки.

Безхатько повідомив, що за вбитими давно спостерігав якийсь дивний похилий чоловік. Однак ані допит, ані фоторобот реальних результатів теж не дав. Ніхто в містечку не знав того чоловіка, тай в базі злочинців його не знайшли. Знову нульовий результат.

І тут, мов сніг га голову, у відділок прийшов чоловік, який зізнався у вбивстві усіх Митюків. Малоговіркий та непримітний сусід убитих не раз і не два мріяв їх порішити через те, що вони із ним зробили. Його спокійне розміряне життя холостяка закінчилося тоді, коли молода 15-річна сусідка прийшла знайомитися і була готова залишилася на всю ніч.

Наступного дня ситуація повторилася, тільки цього разу знайомитися прийшла мати дівчини і зігріла самотнього сусіда. І так тривало цілий тиждень. Траплялося, що жінка приходила навіть тоді, коли чоловік був вдома.

А потім все одного дня припинилося і сусідка забула про нього. Мало того, що не заходила, той вдавала, що не знає його. Це доводило чоловіка до невимовної люті. Звідки ж йому було знати, що він для неї - база даних про всіх більш-менш пристойних одружених чоловіків цього району.

Чаша терпіння переповнилася, коли він випадково почув, як вона розповідала своїй дочці про його чоловічу витривалість в ліжку. За її словами, він був майже імпотентом і ні на що не був здатен. Цього ж вечора, впиваючись алкоголем, він тричі її вбив і воскресив.

Наступного ж дня, почувши про вбивство, вирішив, що це його рук справа. Чого не вдіє чоловік у розпачі та ще й під дією алкоголю? Довго мучився, а потім прийшов з повинною.

Слідчі були задоволені, що знайшли винного і тепер на них не буде жодних висяків. Лише опер зі столиці підозріло дивився на всю ту справу. Чимало деталей не сходилося і це викликало багато питань.

На місці вбивства не було знайдено жодних відбитків пальців сусіда, хоча назвати чоловіка практичним та чистоплотним було доволі важко. Якщо навіть і це можна було якось пояснити, то як виправдати те, що він не знав жодних деталей вбивства, навіть де і як були вбиті батьки, слідчий не знав.

Однак справу все-таки передали на розгляд суду. І вже перебуваючи у залі суду підозрюваний раптом зрозумів, що йому загрожує. Він тільки те й робив, що поглядав на двері, так ніби ті двері єдина перешкода в його нове життя.

Йому б світила в’язниця, якби на засідання не явився якийсь похилий чоловік і не розповів всю правду.