30 глава

- Я піду приготую нам кави, - промовив Шланг і вийшов із кабінету.

- Стривай, стривай, - раптом крикнула Жанна, - перекрути трошки назад. Куди це подівся наш дружок.

Полковник перекрутив назад і ввімкнув на уповільнений показ.

- Ось він встав... Куди він іде? Вже зник. Порахуємо, скільки його не було.

- Пані, заспокойтесь, - промовив полковник, - він пішов у туалет. Я неодноразово був у тому барі і знаю, що вихід з протилежної сторони.

- Так, мабуть, це не він, - погодилась Жанна. - Тоді хто?

- Хіба ви сьогодні вранці самі не відповіли на це запитання?

Жанна здивовано подивилась на Манєка.

- Я? Коли?

- Ви сказали: або це дуже хвора людина або...

- Або що? - перепитала експерт, явно не пам’ятаючи своїх слів.

- Це ви мені скажіть, - засміявся полковник. - Щодо мене, то я схиляюсь до другого вашого АБО. Я теж вважаю, що це якісь потойбічні сили...

- Полковнику, які сили, що ви мелете? - злякано проговорила Жанна. - Вам лікуватися треба, ви хворий...

- Я не хворий, - голосно крикнув Манєк. - Подивіться на фото убитого. Хіба людина могла таке зробити?

- Могла, звісно могла, - розгублено крикнула експерт. - Психіка людини настільки різностороння, що виховуючи своїх дітей, якусь її частинку ми все одно випускаємо, і ця частинка залишається розвинутою лише на рівні первісної людини. Людина, яка убиває, підсвідомо вважає, що захищає себе. Бо їй не вистачає захисту, яким забезпечували її батьки чи середовище, в якому вона виховувалась.

- Тоді чому мені весь час здається, що це убивство скоєне не людиною.

- Я не можу аналізувати ваш випадок, бо знайома з вами лише день, але я впевнена, що це теж пов’язано з вашим дитинством. Може, вам не вистачало пригод, якихось незвичайностей. І саме зараз у вас прокинулась ця нестача. Тому ваш мозок самостійно заповнює ваші думки тим, чого вам не вистачає, і ви ніби самі собі вигадуєте різні пригоди.