22 Глава

- Ідіотизм, - промовила Ельзара, - повна дурня.

- Я взагалі-то привітався з тобою, - спокійно сказав Адріан, - але бачу, у Театральному інституті тебе не навчили гарних манер.

Ельзара проігнорувала його слова і байдуже подивилася у вікно.

- Мабуть, твоя мати у дитинстві забула навчити тебе, де потрібно казати слово "Добрий день", - продовжив Адріан, намагаючись справити враження на нову принцесу.

- Мати? – здивовано перепитала Ельзара, - У мене немає матері. Я - сирота.

- Ти намагаєшся таким чином виправдати свою нахабну поведінку чи ти просто хочеш викликати у мене жалість? - сміючись, запитав Адріан.

- Жалість? – знову здивувалась Ельзара. - Хіба можна в даному випадку говорити про жалість? Комусь не пощастило з матір’ю, а комусь із батьком.

Очі Адріана раптом наповнилися якоюсь незрозумілою тривогою. Звідки, звідки вона знає, що Адріанові не пощастило з батьком? Хто міг сказати їй, що батько кинув його, коли він був зовсім малим?

- Звідки ти знаєш, що мій батько кинув мене, коли мені було чотири роки?

- Хіба я сказала, що твій батько тебе кинув?

- Але ти сказала, що мені не пощастило з батьком...

- Я не казала, що тобі не пощастило з батьком. Просто в інтернаті, в якому я була, багато кому не пощастило з батьком. Я ж не знала, що ці слова тебе так зачеплять.

Адріан недовірливо подивився на неї.

В цей момент відчинилися двері і увійшли всі актори, режисер, знімальна група, сценарист і взагалі всі ті, хто хоч якимось чином пов’язаний із блискучим сценарієм.

- Сідайте всі, розсаджуйтесь, - ввічливо сказав Едуард. - Я хочу поговорити з вами. У мене виникли маленькі проблеми зі сценарієм.

- Та невже? У мене теж, - нахабно перебила Ельзара. - Тільки у мене не маленькі, а величезні.

Дора ненависно подивилася на Ельзару, натякаючи, щоб та заткнула рота.