Глава 14.

Сеул залишив Мію байдужою. Величезне сучасне охайне місто з безліччю людей. Всі кудись поспішають. Бо мають свої важливі справи. 

В цьому плані Мія з Тоні гармонійно влилися в життя мегаполісу. Вони оселилися в районі Каннамгу. Там де останній раз бачили "Другого". Задумка Мії була проста. Перевірити всі клініки пластичної хірургії, що знаходяться тут. Виконати це просте завдання буде ой, як не легко. Бо їх тут сотні. Говорять, лише на одній тільки вулиці Сінса тих клінік стільки, що її занесли у книгу рекордів Гіннеса за кількість пластичних клінік на квадратний метр на ній. Роботи до чорта!

Ще одне питаннячко, як змусити персонал клінік надати потрібну Мії інформацію. Адже є таке поняття, як нерозголошення приватних даних та медична таємниця. Тож почали діяти у співпраці з місцевою поліцією. Хлопці там спочатку трохи повипендрьовувались, але отримавши наказ згори все ж пішли на співпрацю. 

Перше, що вирішила перевірити Мія - чи не зникали пластичні хірурги у той період. Як не дивно, ні. Жодної заяви від родичів про зникнення людей такої професії не було. Тож з фото "Другого" ще часів його втечі з бази пішли по клінікам. Поки безрезультатно.

Втомлені та засмучені повернулися Мія та Тоні в свої номери. Вирішили вийти в місто перекусити та спробувати місцевих смаколиків. Перед цим Мія швидко прийняла душ та відкрила програму спостереження, аби глянути, як там справи у Натана з його психованою Айрін. Все було спокійно. 

Зв'язалась з Лакі дізнатися новини. Сказав, що попри те, що ганяють його безбожно, встиг урвати, в сенсі, скопіювати досить великий обсяг інформації, так би мовити, з останнього, що було додано на сервер. Тож тепер, коли всі його лазівки перекрили, він просто переглядав документи, які отримав. Поки нічого цікавого. Але можливо їм пощастить. Мія його благословила на плідну роботу та, нарешті, видвинулась на зустріч з Тоні.

Чоловік уже напитав на ресепшині про найкращий на районі щіктан*. Йому порадили відвідати корейське барбекю тут недалеко. Це там, де готуєш сам на розпеченому вугіллі, що знаходиться у спеціальній приспособі посередині столу. Набираєш м'яса чи риби та готуєш, як сам собі бажаєш. До цієї смакоти додається кілька маленьких тарілочок зі всілякими закусками, або, як їх називають в Кореї, «панчан». Це майже завжди кімчі**, боби, часник, маринований редис, різноманітні соуси, які ти відрізняє тільки за кольором, і об'єднуєш одним словом - «гостре». 

Тоні запропонував спробувати соджу***, бо де ж ще, як не тут. Мія на свою голову вирішила розпитати місцевих про те, як правильно його вживати. Вони, мабуть під враженням від її еталонної корейської, розповіли їм багато цікавого про культуру вживання цього алкогольного напою. Тож, розпочавши з чистого соджу, продовжили поктанджу****, а закінчили - сусо поктанджу*****.

*****

Мія любила ранки. Спала вони завжди добре, безсоння її ніколи не мучило. Тож зрання завжди мала хороше самопочуття та оптимальний настрій. Майже завжди чекала від нового дня більше позитиву, ніж чогось поганого. Їй подобалося відчуття легкості в голові та здоров'я у відпочилому тілі. Але не цього ранку.

Голова гуділа, в роті пересохло, а поруч розкинувся на пів ліжка роздягнений по пояс Тоні. 

Тоні їй подобався. Сильний, спокійний чоловік з легким характером та відкритим обличчям. Його проста та щира манера триматися їй дуже імпонувала.  А його синьо-сірі очі з вкрапленнями зеленого можна було розглядати вічно.

Але що, в біса, вся ця гора м'язів робить у неї в ліжку? Глянула на себе. В трусах та в футболці.

Сіла в ліжку. Ще раз глянула на чоловіка поруч.

"От, срака, схему в голові таки переклинило, - подумала Мія. - Що ж я за дурепа така!"

Запустила п'ятерню у волосся, почухала потилицю.

Раптом задзвонив телефон. На екрані з'явилася усміхнена фізія Лакі. Якісь віддалені спомини промайнули та миттєво згасли у свідомості Мії.

Телефон дзвонив та дзвонив. Тоні заворушився у ліжку, розтривожений різким звуком.

Мія взяла трубку.

- Привіт, Лакі.

- Доброго ранку! Що у вас там діється? Зараз можеш зі мною розмовляти? Чи мені знову передзвонити пізніше?

- Говори, - дещо спантеличено сказала Мія.

- Я знайшов дещо цікаве. Дуже засекречений документ. Ледь розшифрували. Аналітична записка щодо використання якоїсь хімічної речовини. З тексту стає зрозуміло, що йдеться про нову розробку та її вплив на людей. Це якийсь яд, але не миттєвої дії. У людей є час прийняти антидот, який розроблявся в парі з отрутою. Мета створення поки не зрозуміла. Показував Айрін та Натану. Айрін сказала, що ця речовина схоже розроблялась якраз її відділом. Якщо зібрати розрізненні частинки, якими вони там займалися цілком можна вийти на подібну формулу.

- Чудово! Розумничок ти наш! Щоб ми без тебе робили! Ще б зрозуміти, що він збирається з цим усім робити.

- Можливо скоро дізнаємося. Ми розшифрували лише першу частину, а там є ще й друга. Якраз займаємось.

- Зрозуміло. Що ж, успіхів! 

- Мія, а що там у вас? Чим ви з Тоні були вчора ввечері такі зайняті, що не змогли зі мною поговорити? 

- Мізкували з товаришами з місцевої поліції, як швидше перевірити всі клініки.