Глава 13.

Перше, що зробила Мія після невеличкої наради з Лорою та Лакі, подала прохання полковнику щодо відрядження до Сеулу. Той, як завжди, відповів, що подумає. 

Сама Мія чим далі, тим більше хотіла знайти цього вкрай загадкового “Другого”. Вона багато думала про нього. Адже він був чи не єдиним її “побратимом” - людиною, яка пройшла через те саме жахіття, що й вона. Малюк Пон тільки починав цей шлях болю, зневіри та сумнівів. 

Ці роздуми наштовхнули її на думку про Лінду.

“Тю, а й справді! - подумала вона собі. - Як я раніше про неї не подумала! Треба розпитати Лінду щодо “Другого”.

Вона набрала подругу, але була розчарована почутим.

- Я вряд чи зможу тобі чимось допомогти. Після тебе мене звільнили. Але після того, що сталося з “Другим” запросили назад. Мабуть, в порівнянні з втечею Квентіна невдача з тобою не виглядала такою вже катастрофою. Долучати до цієї програми ще когось, мабуть, не захотіли.  Чим менше людей в курсі, тим краще.  Тож, вибач, подруго, нічим тобі допомогти не можу. Я його ніколи не бачила, з ним не спілкувалася. Навіть документи стосовно нього - дуже секретний секрет.

Ну, що ж? Так, то й так. Поки полковник думав щодо Південної Кореї, Мія напосілася на Лакі. Він у неї “пахав, як раб на галерах”. Принаймні він сам так усім розповідав. І це таки дало свої плоди. Він зламав сервер компанії “Cyber”. Лакі так пишався собою. Завдання-то було з зірочкою. 

Але, коли побачив величезний масив інформації, м'яко кажучи, втратив ентузіазм та зрозумів, що це все одно, що шукати голку у копиці сіна. Особливо, якщо не знаєш достеменно, що саме шукаєш. Тож Лакі перебував у глибокій стурбованій задумі. Та раптом йому прийшла геніальна ідея, якою він поспішив поділитися з Мією.

- Я їх злегка хакерну. Чисто налякати. Залізу, пошебуршусь, дам себе помітити. Зазвичай люди починають панікувати та рятувати найцінніше. Знаєш, як мурашки. Коли пошкодиш мурашник, вони миттєво починають рятувати своє потомство, переносять яйця в безпечне місце. Ну, зрозуміла?

Мія схвально закивала.

- Молодчинка ти моя! Я ніколи в тобі не сумнівалася, мій геніальний друже! Дій, сонечко!

Лакі взявся до справи. Й таки досягнув свого - налякав їх так, що вони швиденько забрали якусь частину інформації на інший сервер та почали безбожно ганяти Лакі, закриваючи йому лазівки. Щоправда, кишеньковому хакеру Мії було чим зайнятися й без них. Потрібно було дотумкати, як зайти на той новий сервак.  Часу було вкрай мало. Лакі сподівався, що на цьому сервері служба кібербезпеки може допустити ті ж помилки, що й на попередньому. Але вони діяли досить професійно та швидко. 

Під час чергової бесіди з Натаном Мія поділилася першими успіхами. Він зрадів неймовірно. Ще б пак! Стільки часу взагалі нічого, а тут з’явилося світло в кінці тунелю. 

- Передай Лакі, що я пишаюсь ним. Ви - молодці! Слухай, ти вже доповідала нагору про це?

- Думаю, ранувато. Знаєш, як-то кажуть, не кажи "гоп", поки не перескочиш.

- Даремно. Ми повинні показати хоч якісь результати. Занадто довго від нашої команди не було добрих новин.

-Можливо ти й правий. Доповім сьогодні.

Лакі сидів за комп'ютером, як пришпилений. Вставав лише в туалет. Біля нього весь час чергувала Лора. Виконувала його доручення, годувала, поїла, робила все можливе, аби допомогти. Лакі зараз був така собі священна корова. Його не можна було чіпати чи відволікати. Він дико втомився, але все ж досягнув свого та знайшов можливість проникнути на супер засекречений сервер. Але там їх усіх чекало найбільше розчарування за весь період служби. Всередині пакету документів, перенесених у поспіху з сервера компанії “Cyber” були … підбірка старих комедій та мультиків та ще купа всілякого непотребу.

- Ну, що ж, хлопчики та дівчатка, здається, нас зробили, як молодих, - констатувала Мія. - Наче знали. А може й знали, що ми робимо. Треба бути обережнішими. Лакі - молодець! Від мене тобі медаль! - і вона смачно поцілувала його в розумне чоло. - А зараз швиденько спати! Спи скільки забажаєш.

Натан з Айрін дуже засмутилися. Та й полковник теж. Всі жили очікуванням прориву. Адже це безрезультативне болото уже досить таки піднабридло. 

З хорошого - полковник все ж дав добро на поїздку Мії до Сеула. Разом з Тоні. 

“Навіть, якщо нічого не з’ясую, хоч розвіюсь,” - подумала Мія.

В крайній вечір перед вильотом Мія з Тоні мали роботу. Потрібно було зустрітися з Айрін та Натаном на віддаленому пляжі. Айрін хотіла передати флешку з інформацією, що змогла зібрати останнім часом.

Все було як завжди. Тоні пішов  назустріч парі “закоханих” та наче ненароком завів розмову, під час якої Айрін передала йому флешку.

Мія спостерігала за цим усім збоку, залишаючись непомітною. Сама вона уважно відстежувала все, що відбувалося навколо. Цього разу Мія помітила рух за деревами недалеко від місця зустрічі. Зовсім недалеко. Коли вона безшумно підібралась до людини, що ховалась за деревами, то побачила там Крістен, сусідку Натана та Айрін. Та уважно спостерігала за ними. Коли Айрін передала флешку Тоні, Крістен дістала телефон, швидко набрала номер.

- Доброго вечора! Це Крістен Лібенгуд. Я зараз…

Вона не встигла договорити. Якась скороминуща тінь майнула поблизу. Жінка не встигла нічого зрозуміти. Рух повітря в обличчя та вічна темрява. Мії вистачило одного удару в скроню, щоб Крістен Лібенгуд більше нічого нікому не могла розповісти.