Глава 8.

Лейтенант Танва Майлаба, так само як і капітан Натан Байда, стояв на колінах.

Перед офіцерами вишикувались в один ряд, як на параді, їхні противники. Дорослі чоловіки та зовсім молоді пацани, різної статури та фізичної підготовки, з модними зачісками та геть коротко стрижені. Десять чоловіків, яких об'єднувала якась наївна дитяча впевненість, що вони в безпеці, що вони господарі положення у своїй більшості. Як же легко помилитися, якщо ніколи не мав справи зі спецпризначенцями. Цим людям "пощастило". У них такий досвід буде.

- Танва, я от з тебе дивуюсь, - звернувся до лейтенанта Натан. - Наче дорослий хлопчик, не перший раз жонатий. Що ти тут забув? Хлопців знервував, вони тепер, бачиш, на людей кидаються.

- Капітане, ну, чому зразу Танва?! Між нами, командире, вони тут всі якісь... того… - навмисно ну, дуже голосним шепотом сказав Танва, - без царя в голові. Вчепилися до мене, як блохи до собаки або дівки до вас (Натан зиркнув на лейтенанта здивовано та грізно, мовляв, думай, що верзеш!). А я що? Я їх усю ніч розпитував: "Хлопці, що вам треба?". Так нічого й не зрозумів.

- А й, дійсно, хлопці, - глянув на братків Натан, - що вам треба? Ви вже якось сформулюйте, чи що. Бо ми так тут до страшного суду сидіти будемо.

Нападники переглянулися між собою. Один з них вийшов вперед. Мабуть, їх головний.

- Не ваша справа, що нам треба. Позатикайтесь й сидіть мовчки!

- Оце вряд чи. Це ви - люди вільні, а ми - підневільні. Ми тут з вами довго сидіти не можемо. Та й компанія ваша нам не дуже до вподоби, - спокійно відповів Натан. - Ми й так тут затримались. Так, лейтенанте?

- Ага, капітане! Якщо ці придурки вас за п'ять хвилин дістали,  то, уявіть, як мені! Там же IQ, як у равликів. А я з ними тут цілу ніч просидів!

- Лейтенанте, перестаньте! Перестаньте ображати равликів. 

- Заткніться, або вам не поздоровиться! - закричав розлючений головний браток.

Натан поглянув на Танва і так щиро розсміявся, що той також не стримався. Вони стояли на колінах перед розлюченими бандитами і ржали так, що стіни тряслися. Дивилися на їх розгублені пики та сміялися ще голосніше.

- Не поздоровиться! Нам! - захлинався від сміху Танва. - Серйозно? Ой, чортяка! Жартівник! Давно я так не сміявся! 

- Заткнись!  - головний браток з усієї дурі вдарив лейтенанта в обличчя кулаком.

Тут абсолютно несподівано для всіх легко підвівся з колін капітан Байда. Один з бандитів визвірився на нього: "Якого ти встав? Хто дозволяв?" та дуже необачно підійшов зовсім близько. Натан зробив легкий рух зап'ястками і кайданки  впали на підлогу. Один удар і зухвалець полетів шкереберть. Слідом підвівся лейтенант Майлаба і зробив аналогічну маніпуляцію руками. Офіцери стояли з абсолютно вільними руками та цього разу абсолютно серйозно дивилися на своїх супротивників. Вони завжди серйозно ставилися до бойових зіткнень, хай це і бійка з місцевою шантрапою. Натан та  Танва швидко переглянулися та зрозуміли один одного без зайвих слів. Стали в півоберта один до одного, прикриваючи спини, приготувалися до бою.

*******

Через якісь сорок - п'ятдесят хвилин ці двоє стояли перед полковником. 

- Ну що, герої? Хто пояснить своєму командирові, що це було? Як ви там опинилися? 

- Капітане, дозвольте я, - звернувся Танва до Натана. Той ствердно кивнув. - Пане полковнику, це цілковито моя вина. Вчора ввечері мені зателефонували невідомі з телефону моєї дівчини та сказали, що вона у них. Погрожували її зґвалтувати та вбити, якщо я не приїду. Звичайно, вимагали нікому нічого не казати та бути самому. До речі, я їй тільки-но телефонував, вона сказала, що вчора загубила телефон, але сьогодні зранку знайшла. Я розумію, втнув дурницю. Ладен понести покарання. Але капітан Байда тут ні до чого.

- Дякую, лейтенанте, за турботу, але я вже якось сам за себе відповім, - сказав Натан.

- Так, капітане! Розповідайте, що сталося, - звернувся полковник до Натана.

- Сьогодні зранку зателефонував анонім та повідомив, що лейтенанта Майлабу захопили бандити. Я вирішив не гаяти часу, провести розвідку, зібрати інформацію. За результатами розвідки прийшов до висновку, що можу визволити лейтенанта самотужки, - відрапортував Натан.

- Тобто, вирішив тишком-нишком прикрити себе та свого підлеглого? - зробив висновок полковник. - Молодці! Молодці, хлопці! Один, нікому не повідомляючи, біжить, аж спотикається в елементарну пастку, другий - за ним туди ж! Це добре, що так закінчилося, що ви вибрались неушкодженими. Поки ви там розважалися, мер Сонву тут мене шантажував вами. Хотів на вас виміняти інформацію щодо нього, яку назбирала наша розвідка. Він мене таки дістав. Думаю, треба поділитися нашими даними про його діяльність та його шобли з компетентними органами в столиці. 

- Чудова думка! - Танва неабияк зрадів такій новині. - Давно пора вирубати під корінь цей гадючник. Треба було раніше, - почав він та зупинив себе на півслові. Не лейтенанта справа повчати полковника. - До речі, пане полковнику! Мушу доповісти, коли я знаходився поміж бандитів, я почув одну цікавенну річ. Ці вишкварки на сто відсотків впевнені, що месник ніякий не месник, а месниця. Дівчина! Вони там несли якусь маячню, що вона супер сильна, супер швидка, її не можна вбити та від неї не можна заховатися. Начебто, лише одному з них чудом вдалося вижити після останнього її нападу. Але прожив він недовго. Незабаром сконав у лікарні. Отака от казкова історія про Супержінку.