Глава 5.

- Але, капітане, - зовсім трохи (настільки дозволяє армійський статут) надула губи Лора, - я теж дуже хочу дізнатися, що з тобою трапилося. Де ти пропадав всі ці дні? Ми хотіли вирушити на твої пошуки, але нам не дозволили. І, врешті, хто така Мія?

- А знаєш, Лоро, не так вже я й втомилась, - посміхнулася їй Мія. - Можемо ще трохи побути зі всіма.  Познайомитися. Я вже тут так зручно вмостилася біля здорованя, - вона окинула поглядом міцну фігуру Тоні. -  Та ти - просто  красунчик! - торкнулась пальчиком до біцепса. - М'язи  натуральні чи трохи підхімічені?

- Ображаєш, подруго! Все своє, натуральне! - хмикнув Тоні.

Натан важко зітхнув і у двох словах переказав, що з ним сталося та як він познайомився з Мією.

- Я вам повинен сказати, ці бандюгани вже геть знахабніли, - відреагував на його слова Танва. - Місцеві вже не раз жалілися на них. А тепер ось до чого дійшло - напад на військового офіцера. Я не розумію, чому нам не дозволяють навести тут лад. Ще й стримують, як можуть. Пам’ятаєш, капітане, як тебе вичитували, коли натовк пики Конгу з його недоносками?

*******

Так, Натан добре пам’ятав той випадок. 

У офіцерів бази у їхні вихідні чи не єдиною розвагою за межами бази була гра на більярді. Вони ходили виключно в один заклад у центрі міста. Це був єдиний більш менш пристойний бар з правильно виставленими професійними більярдними столами, дартсом, хорошим пивом та, навіть, живою музикою. Звичайно, що це місце уподобала собі й місцева шобла. Офіцери намагалися не вступати у відкриті конфлікти з ними. Хоча, інколи це було не легко. Тож, періодично сутички таки ставалися.

От і того разу Натан був з Лакі на більярді. Пропустили по келиху пива, зіграли пару партій. Все було спокійно. Вже зібралися йти, як біля сусіднього столика почулися голосні жіночі крики. Натан обернувся й побачив, як якесь п’яне у дупель мурмило нахабно мацає зовсім молоденьку офіціантку. Вона виривається та кричить, а всі навколо, включно з господарем бару, що саме стояв за барною стійкою, відводять очі та удають, що нічого такого не відбувається. 

- Гей, недоумку, ти цій малій явно не до вподоби! - звернувся до хулігана Натан. - Відпустив би ти її. 

- Ти кудись йшов, солдатику, ну, то і йди! Тебе це не стосується, - була відповідь.

- А я думаю інакше, - зробив крок вперед Натан. Поруч Лакі приготувався до бійки. Тут звідусіль, як таргани зі шпарин, полізли посіпаки цього недоноска. Хтось із них метнувся на вулицю та привів ще декількох. Махач був знатний! Натану з Лакі сподобалося. Навіть дуже! Це вам не грушу в спортзалі товкти! Та й причина благородна - захищали дівчину. 

Але керівництво чомусь все це не оцінило. Добре на губу не загриміли! Так, нагримали трохи та й по всьому. Полковник суворо-пресуворо заборонив втручатися у справи місцевих. 

Якби Натан з Лакі запитали його, а він захотів відповісти, то хлопці дізналися б, що між керівництвом бази та мером міста з його бандюками існує таємна джентльменська угода про ненапад.

Для діяльності бази було б дуже навіть непогано, якби на острові лишилася мінімальна кількість цивільних. Коли база лишень була в проекті, розглядали варіант виселення місцевого населення. Але поміркувавши, вирішили від цієї ідеї відмовитись. Все ж тут не дві хатинки, а повноцінне містечко. Це значить, обов'язково буде непотрібний розголос. Ще чого доброго почнуть розбиратися що до чого. А якщо ще й медіа приєднаються! На хворобу воно треба! А так - розгул злочинності, до чого тут військові, апелюйте до цивільної адміністрації. 

А тим часом організоване місцевою владою злочинне угрупування розросталося, як на дріжджах. Вони затягували у свої ряди майже всіх хлопців на острові. Залякуючи, не лишаючи їм вибору. Хоча, треба чесно визнати, багато хто з молодих навіть хотіли йти у банду. Їх манила вседозволеність, легкі гроші та спеціально створений ореол особливої бандитської романтики.  

Коли у містечку з'явився таємничий месник, який почав виловлювати та фізично знищувати  найзатятіших відморозків, бандити були більш ніж  впевнені, що це військові з бази. Щобільше, підозра впала на новостворений спецзагін, бо саме десь через місяць після їхньої появи на острові все це і почалося. Якраз після бійки Натана в барі з одним із ватажків банди, якого звали Конг.

Саме тоді мер зустрічався з полковником, прохав приборкати своїх вояк. Але полковник цілком резонно відповів: "То й що ти мені пропонуєш? Зібрати особовий склад та сказати, не смійте чіпати бандитів?"

Домовились, що офіцери будуть з'являтися лише в одному закладі, який незабаром люди почали називати між собою "офіцерський клуб". А бандити в цей час будуть триматися від них подалі. Так і збережеться хоч якийсь  паритет. 

Скажемо чесно, це не дуже спрацювало. Бандюків все одно періодично знаходили мертвими або взагалі не знаходили. І завжди у ті дні, коли Натан був у місті. Хоча всі, хто був з ним, клялись та божились, що він нікуди з бару не відлучався. 

Після того, як Натана поранили в місті, мер знову наполіг на зустрічі з полковником. 

- Тепер ми точно знаємо, хто нападає на моїх людей! - кип'ятився він.

- А я б не був у цьому таким впевненим, - не погоджувався з ним полковник.

- Як це?! Він напав на моїх людей! Убив трьох! Є свідки! Що він, взагалі, забув у тому районі? Від бази далекувато. Та й від "офіцерського клубу", теж.